ВОЛОДИМИР НАТАНОВИЧ ГЕЛЬФАНД
 

Серед відомих особистостей, які народилися в Новоархангельську, Володимир Натанович Гельфанд – письменник-мемуарист, учасник Другої світової війни, автор надрукованих щоденників про роки служби в Червоній армії в 1942-1946 роках. Його спогади є першим і єдиним особистим щоденником офіцера Червоної армії, доступним на українській, російській та німецькій мовах.
 

Володимир Гельфанд народився 1 березня 1923 року в Новоархангельську. У 1933 році батьки переїхали до Дніпропетровська. Після восьмого класу Володимир вступив до місцевого індустріального робфаку, де провчився три курси. 6 травня 1942 року був призваний до лав Червоної армії. Проходив навчання в артилерійській школі, отримав звання сержанта. 3 червня 1942 року перебував за власними спогадами на «південному фланзі Харківського фронту», брав участь у бойових діях у районі Сталінграда.
 

У 1943 році після навчання на курсах отримав звання молодшого лейтенанта. Наприкінці серпня 1943 року його направили до 248-ї стрілецької дивізії, де він очолив мінометний взвод. Дана дивізія була двічі повністю знищена і сформована заново. Вона комплектувалась переважно випускниками шкіл молодших командирів та військовослужбовцями з фронтових шпиталів. Підрозділ Гельфанда було направлено на південь від Мелітополя. Восени 1943 року дивізія увійшла до складу 3-го Українського фронту. У січні 1944 року отримав звання лейтенанта.
 

Протягом всього часу – на фронті, у військовому шпиталі та у школі молодших офіцерів – він вів щоденник. У перервах між атаками і бомбардуванням противника, на маршах та під час фортифікаційних робіт і підготовки до наступу, він шукав духовне заняття. Писав вірші і надсилав їх до центральних видань, випускав стінгазети і складав бойові листки.
 

Приймав участь у бойових діях на Дніпрі, його підрозділ форсував Дністер. Новий наступ у південному секторі фронту привів Гельфанда до Бессарабії, восени 1944 року знаходився на сході від Варшави. Наприкінці квітня 1945 року з боями увійшов до Берліну. Його місцем подальшої служби була технічна база постачання при Креммені. Був прикріплений до 2-ї окремої трофейної бригади, де служив до своєї демобілізації.
 

Лейтенант Володимир Гельфанд організовував постачання товарів і матеріалів до радянських частин, супроводжував ці вантажі, відповідав за транспортування та демонтаж реституційного майна. На початку 1946 року його тимчасово призначили керівником виробництва на Кремменському лісопильному заводі. 10 вересня 1946 року Гельфанд залишив Німеччину.

Повернувшись до Дніпропетровська, розпочав навчання в університеті. У 1949 році одружився з Бертою Давидівною Койфман, з якою листувався під час війни. Її батьки мешкали в Молотові (Перм). У квітні 1950 року в подружжя народився син Олександр. У 1952 році Володимир закінчив Молотовський університет, працював вчителем історії та російської мови і літератури у технікумі залізничного транспорту.
 

У 1954 році залишив дружину і сина та повернувся до Дніпропетровська, де влаштувався викладачем у міському технікумі. У 1958 році одружився з Беллою Юхимівною Шульман. У цьому шлюбі у них народилося двоє синів. Подружжя багато працювало, але обидва не змогли отримати посаду викладачів у середній школі. «Доки я тут очолюю районний відділ освіти, - сказав один чиновник, - жоден єврей не працюватиме в середній школі». В результаті Белла працювала у дитячому садку, а Володимир усе життя викладав суспільствознавство, історію та політекономію в професійно-технічних училищах.
 

Гельфанд багато читав і постійно писав у місцевій пресі не лише про шкільне життя, а й спогади про своє перебування на фронті. Його здоров’я погіршувалося. У 1974 році помер його батько, у 1982 – мати, а у 1983 році Володимир Натанович Гельфанд помер.