 |
 |
 |
||
|
100 років тому, 1 березня 1923 р., народився Володимир Натанович Гельфанд – непересічна особистість, учасник Другої світової війни, письменник-мемуарист. Він автор щоденникових записів періоду німецько-радянської війни. Володимир Гельфанд народився в с. Новоархангельськ Кіровоградської області у єврейській родині. Надія Володимирівна Городинська – мати Володимира – була з бідної багатодітної сім'ї. Батько, Натан Соломонович, працював на цементному заводі у м. Дніпродзержинськ (Кам’янське). У 1933 р., у 10-річному віці, Володимир Натанович разом із родиною переїхав до м. Дніпропетровська (нині – Дніпро). Після середньої школи Володимир вступив на Дніпропетровський індустріальний робітфак (Національна металургійна академія України), до початку війни встигнув провчитися там три роки. Напад Німеччини на Радянський Союз перервав освіту Володимира, він переїжджає в Єсентуки до тітки, сестри батька. Там він працював електриком і мав бронь від призову до армії. Проте, у квітні 1942 р. він звертається до військкомату і вже 6 травня 1942 р. стає військовослужбовцем Червоної армії. Володимир Натанович потрапив на фронт 19-річним рядовим, дослужився до лейтенанта та командував мінометним взводом. Воював під Харковом, брав участь в обороні Сталінграда та визволенні України й Польщі. Він дійшов до Берліна і закінчив війну в Німеччині, де залишався з окупаційним корпусом до вересня 1946 р. 10 вересня 1946 р. з валізами подарунків Володимир Гельфанд залишив Німеччину, повернувся в Дніпропетровськ до матері. У вересні 1947 р. він розпочав навчання на історико-філологічному факультеті Дніпропетровського державного університету (ДНУ ім. Олеся Гончара). У лютому 1949 р. Володимир одружився з дівчиною, яку знав з часу навчання в школі і протягом війни був з нею в листуванні. Берта Давидівна Койфман закінчувала навчання у Молотівському (Пермському) медичному інституті. Влітку 1949 р. Володимир Гельфанд перевівся в Молотовський (Пермський) державний університет. У 1950 р. у пари народився син Олександр. З серпня 1952 р. Володимир працює викладачем історії та російської мови і літератури в технікумі Залізничників № 2 в Молотові (Перм). На жаль, шлюб з Бертою не склався. У 1954 р. Володимир повернувся до Дніпропетровська, залишивши родину. Він поступив на роботу викладачем у міський технікум. У 1957 р. Володимир Гельфанд познайомився Беллою Юхимівною Шульман. Через рік вони уклали шлюб. У них народилося двоє синів: 1959 р. – Геннадій, 1963 р. – Віталій. Белла працювала в дитячому садку, а Володимир залишався все життя викладачем суспільствознавства, історії та політекономії у професійних училищах, спочатку у 12-му, а з 1977 р. у 21-му м. Дніпропетровська. Гельфанд багато читав і писав безперервно. Володимир Натанович пропонував місцевій пресі не тільки повідомлення про шкільні будні та результати роботи, а й спогади про перебування на фронті. 1970-і рр. були для нього найпродуктивнішим. Колекція газетних публікацій охоплює 7 статей із 1968 р., 20 – із 1976 р., 30 – із 1978 р. Вони з'являлися українською та російською мовами у місцевих партійних газетах та газетах комсомолу, а також у газетах для будівельників. Здоров'я Володимира Натановича було не найкращим, він помер 25 листопада 1983 р. Усе побачене й пережите на війні Володимир Гельфанд записував у щоденнику, який він вів з квітня 1941 р. до грудня 1946 р. Володимир Натанович описує докладно й без ідеалізації реалії солдатського життя в Червоній армії, ставлення командирів до підлеглих, мародерство, антисемітизм, ставлення радянських солдатів до цивільного населення Польщі та Німеччини. У Червоній армії було заборонено вести щоденники, проте Гельфанд сміливо порушив цю заборону. Після смерті Володимира Гельфанда його син Віталій систематизував, розшифрував та оцифрував архіви батька. Віталій розповідав, що батько нікому не розповідав про щоденники. Розбираючи документи Володимира Натановича, син серед паперів знайшов щоденники – і воєнні, і вже мирного часу. Частину воєнного щоденника вперше видали в Німеччині та Швеції у 2000-х рр., повну версію – у Москві в 2015 р. У 2019 р. Музей «Пам'ять єврейського народу та Голокост в Україні» мав честь вітати у Дніпрі невістку Володимира Гельфанда пані Ольгу – дружину його сина Віталія, який передав нашому Музею особисті речі батька. З-поміж них, зокрема – унікальні альбоми з фотографіями Німеччини 1945–1946 рр. та післявоєнного Дніпропетровська, родинні фото, свідоцтва про одруження Володимира та його рідних, дипломи та трудові книжки, оригінали щоденників та листів 1947–1983 рр., бінокль, радіо, портсигар та колекцію інших особистих речей Володимира Гельфанда. Деякі з них підготовлені для розміщення у музейній експозиції. Людмила Сандул, Дар’я Єсіна |
|
|
 |
© Музей "Пам'ять єврейського народу та Голокост в Україні" © Jewish Community of Dnepr |
|
100 years ago, on March 1, 1923, Volodymyr Natanovych Gelfand was born – an extraordinary personality, a participant in World War II, a memoirist. He is the author of diary entries from the period of the German-Soviet war.
Volodymyr Gelfand was born in the village of Novoarkhangelsk, Kirovohrad region, in a Jewish family. Nadia Volodymyrivna Horodynska – Volodymyr's mother – came from a poor family with many children. Father, Natan Solomonovych, worked at a cement factory in the city of Dniprodzerzhinsk (Kamyanske). In 1933, at the age of 10, Volodymyr Natanovych and his family moved to the city of Dnipropetrovsk (now Dnipro). After high school, Volodymyr entered the Dnipropetrovsk Industrial Work Faculty (National Metallurgical Academy of Ukraine), and he managed to study there for three years before the start of the war. The German attack on the Soviet Union interrupted Volodymyr's education, he moves to Yesentuky to live with his aunt, his father's sister. There he worked as an electrician and had armor from being drafted into the army. However, in April 1942, he turned to the military commissariat and already on May 6, 1942, he became a serviceman of the Red Army. Volodymyr Natanovych entered the front as a 19-year-old private, rose to the rank of lieutenant and commanded a mortar platoon. He fought near Kharkiv, took part in the defense of Stalingrad and the liberation of Ukraine and Poland. He reached Berlin and ended the war in Germany, where he remained with the occupation corps until September 1946. On September 10, 1946, Volodymyr Gelfand left Germany with suitcases of gifts and returned to Dnipropetrovsk to his mother. In September 1947, he began studying at the historical and philological faculty of Dnipropetrovsk State University (Oles Honchar DNU). In February 1949, Volodymyr married a girl he had known since school and corresponded with during the war. Berta Davydivna Koifman graduated from the Molotov (Perm) Medical Institute. In the summer of 1949, Volodymyr Gelfand transferred to the Molotov (Perm) State University. In 1950, the couple had a son, Oleksandr. Since August 1952, Volodymyr has been working as a teacher of history and Russian language and literature at Railwaymen's Technical College No. 2 in Molotov (Perm). Unfortunately, the marriage with Berta did not work out. In 1954, Volodymyr returned to Dnipropetrovsk, leaving his family behind. He started working as a teacher at the city technical school. In 1957, Volodymyr Gelfand met Bella Yukhimivna Shulman. A year later, they got married. They had two sons: Hennadiy in 1959, Vitaly in 1963. Bella worked in a kindergarten, and Volodymyr remained a social science, history, and political economy teacher in vocational schools, first in the 12th, and from 1977 in the 21st in Dnipropetrovsk. Gelfand read a lot and wrote continuously. Volodymyr Natanovych offered the local press not only reports about school days and work results, but also memories of his time at the front. The 1970s were the most productive for him. The collection of newspaper publications includes 7 articles from 1968, 20 from 1976, 30 from 1978. They appeared in Ukrainian and Russian in local party and Komsomol newspapers, as well as in construction workers' newspapers. Volodymyr Natanovich's health was not the best, he died on November 25, 1983. Volodymyr Gelfand recorded everything he saw and experienced during the war in his diary, which he kept from April 1941 to December 1946. Volodymyr Natanovych describes in detail and without idealizing the realities of a soldier's life in the Red Army, the attitude of commanders to subordinates, looting, anti-Semitism, the attitude of the Soviets soldiers to the civilian population of Poland and Germany. It was forbidden to keep diaries in the Red Army, but Gelfand boldly violated this ban. After the death of Volodymyr Gelfand, his son Vitalii systematized, deciphered and digitized his father's archives. Vitalii said that his father did not tell anyone about the diaries. Sorting through the documents of Volodymyr Natanovych, the son found diaries among the papers – both wartime and peacetime. Part of the military diary was first published in Germany and Sweden in the 2000s, the full version was published in Moscow in 2015. In 2019, Museum “Jewish Memory and Holocaust in Ukraine” had the honor of welcoming to Dnipro the daughter-in-law of Volodymyr Gelfand, Mrs. Olga – the wife of his son Vitaly, who donated his father's personal belongings to our Museum. Among them, in particular, are unique albums with photos of Germany in 1945–1946 and postwar Dnipropetrovsk, family photos, marriage certificates of Volodymyr and his relatives, diplomas and work books, original diaries and letters from 1947–1983, binoculars, radio, a cigar case and a collection of other personal belongings of Volodymyr Gelfand. Some of them are prepared for placement in a museum exhibition. Liudmyla Sandul, Darya Yesina |
|
|
|
© Museum “Jewish Memory and Holocaust in Ukraine" |
|
Vor 100 Jahren, am 1. März 1923, wurde Wladimir Gelfand geboren – eine außergewöhnliche Persönlichkeit, Teilnehmer des Zweiten Weltkriegs, Schriftsteller und Autor bedeutender Tagebuchaufzeichnungen aus der Zeit des deutsch-sowjetischen Krieges. Wladimir Gelfand kam im Dorf Nowoarkhangelsk im Gebiet Kirowohrad in einer jüdischen Familie zur Welt. Seine Mutter, Nadjeschda Wladimirowna Gorodynskaja, stammte aus einer armen kinderreichen Familie. Sein Vater, Natan Solomonowitsch, arbeitete in einer Zementfabrik in Dniprodserzhynsk (heute Kamianske). Im Jahr 1933 zog die Familie nach Dnipropetrowsk (heute Dnipro). Nach dem Schulabschluss besuchte Wladimir die Fakultät für Industriearbeit in Dnipro (heute Nationale Metallurgische Akademie der Ukraine), wo er drei Jahre lang studierte, bis der Krieg ausbrach. Der deutsche Überfall auf die Sowjetunion unterbrach sein Studium. Er zog nach Jessentuki, um bei seiner Tante, der Schwester seines Vaters, zu leben, arbeitete dort als Elektriker und war offiziell vom Wehrdienst zurückgestellt. Im April 1942 meldete er sich freiwillig beim Einberufungsamt. Am 6. Mai 1942 wurde er Soldat der Roten Armee. Als 19-jähriger Gefreiter kam er an die Front, stieg zum Leutnant auf und befehligte einen Mörserzug. Er kämpfte bei Charkiw, in Stalingrad, nahm an der Befreiung der Ukraine und Polens teil, erreichte Berlin und blieb bis September 1946 im besetzten Deutschland. Am 10. September 1946 kehrte er mit Koffern voller Geschenke zu seiner Mutter nach Dnipro zurück. Im September 1947 begann Gelfand ein Studium an der Fakultät für Geschichte und Philologie der Staatlichen Universität Dnipro. Im Februar 1949 heiratete er Berta Dawidowna Koifman, eine Jugendfreundin, mit der er während des Krieges in Briefkontakt gestanden hatte. Berta beendete gerade ihr Medizinstudium in Molotow (heute Perm). Im Sommer 1949 wechselte Gelfand an die Staatliche Universität Molotow. 1950 wurde ihr Sohn Alexander geboren. Ab August 1952 arbeitete Gelfand als Lehrer für Geschichte sowie russische Sprache und Literatur an der Technischen Schule für Eisenbahner Nr. 2 in Molotow. Die Ehe mit Berta scheiterte, und 1954 kehrte Gelfand nach Dnipro zurück. Er ließ seine Familie zurück und unterrichtete fortan an einer technischen Schule der Stadt. 1957 lernte er Bella Jefimowna Schulman kennen, die er ein Jahr später heiratete. Aus dieser Ehe gingen zwei Söhne hervor: Gennadi (1959) und Witalij (1963). Bella arbeitete im Kindergarten, Gelfand unterrichtete zeitlebens Gesellschaftskunde, Geschichte und politische Ökonomie, zunächst an der Berufsschule Nr. 12, ab 1977 an der Nr. 21 in Dnipro. Gelfand las und schrieb viel. Er veröffentlichte in der lokalen Presse nicht nur Berichte über den Schulalltag und Arbeitserfolge, sondern auch Erinnerungen an seine Fronterlebnisse. Besonders produktiv war er in den 1970er-Jahren: 1968 erschienen sieben, 1976 zwanzig und 1978 dreißig Artikel – auf Russisch und Ukrainisch in lokalen Parteizeitungen, Komsomolorganen und Bauarbeiterzeitungen. Wladimir Gelfands Gesundheitszustand war zeitlebens labil. Er starb am 25. November 1983. Sein bedeutendstes Vermächtnis ist das Kriegstagebuch, das er von April 1941 bis Dezember 1946 führte – entgegen dem Verbot in der Roten Armee. Offen, detailliert und ohne ideologische Beschönigung dokumentiert es den Alltag eines Rotarmisten: militärisches Leben, das Verhalten von Vorgesetzten, Plünderungen, Antisemitismus, das Verhältnis zu Zivilisten in Polen und Deutschland. Nach Gelfands Tod sichtete sein Sohn Witalij den Nachlass, transkribierte und digitalisierte die Aufzeichnungen. Er sagte, sein Vater habe nie jemandem von den Tagebüchern erzählt. Die erste Teilveröffentlichung erschien in den 2000er-Jahren in Deutschland und Schweden, die vollständige Fassung 2015 in Moskau. Im Jahr 2019 übergab Olga, die Schwiegertochter Wladimir Gelfands, dem Museum „Jüdisches Gedächtnis und Holocaust in der Ukraine“ eine Vielzahl persönlicher Gegenstände: Fotoalben aus dem besetzten Deutschland (1945–1946) und dem Nachkriegs-Dnipro, Familienfotos, Eheurkunden, Diplome, Arbeitsnachweise, Tagebücher, Briefe, ein Fernglas, ein Radio, ein Zigarettenetui und viele weitere persönliche Objekte. Einige dieser Exponate wurden in die Dauerausstellung des Museums aufgenommen. Ludmila Sandul, Darja Esin |
ukrainisch / englisch