Gelfand, Wladimir. Tagebuch 1941-1946/Presse

Museum Berlin-Karlshorst "КАПІТУЛЯЦІЯ НІМЕЧЧИНИ У ТРАВНІ 1945 РОКУ"

Museum Berlin-Karlshorst "THE GERMAN SURRENDER IN MAY 1945"


	24. April 2025 "LA CAPITULATION ALLEMANDE DE MAI 1945" 24. April 2025 "KAPITULACJA NIEMIECKA W MAJU 1945 R." 27. April 2025 "КАПІТУЛЯЦЫЯ ГЕРМАНІІ Ў МАІ 1945 ГОДА" 02. Mai 2025 "DIE DEUTSCHE KAPITULATION IM MAI 1945" 02 мая 2025 "КАПИТУЛЯЦИЯ ГЕРМАНИИ В МАЕ 1945 ГОДА" 08 травня 2025 "КАПІТУЛЯЦІЯ НІМЕЧЧИНИ У ТРАВНІ 1945 РОКУ" May 08 2025 "THE GERMAN SURRENDER IN MAY 1945"
	Віртуальна екскурсія музеєм: Екскурсія історичними залами (перший поверх) Екскурсія постійною експозицією (верхній та нижній поверхи)

	КАПІТУЛЯЦІЯ НІМЕЧЧИНИ У ТРАВНІ 1945 РОКУ


	Бранденбурзькі ворота, Берлін, 2/3 травня 1945 р. Фото: Іван Шагін, Музей Берлін-Карлсхорст
	КІНЕЦЬ ВІЙНИ Друга світова війна в Європі завершилася беззаперечною капітуляцією німецьких військ у травні 1945 року, що означало остаточний крах нацистської тиранії. Головною метою союзних держав, об’єднаних у боротьбі проти Німеччини, було повне військове та політичне знищення «Третього рейху». Військова поразка Німеччини почала проявлятися прискореними темпами влітку 1944 року. 22 червня розпочався масовий наступ Червоної Армії, від якого війська вермахту на Східному фронті вже не змогли оговтатися. Двома тижнями раніше, 6 червня, західні союзники провели найбільшу морську операцію з висадки військ на узбережжя Північної Франції. Німеччина змушена була вести війну на два фронти. З жовтня 1944 року бойові дії вже велися на території Німеччини. 25 квітня 1945 року американські та радянські війська зустрілися біля Торгау на Ельбі. Берлін був зайнятий Червоною Армією. В середині квітня розпочалася Берлінська операція. Після запеклих вуличних боїв, які забрали численні життя з обох сторін, столиця Німеччини капітулювала 2 травня 1945 року.

	Білі «прапори» на вікнах з простирадл, рушників тощо як знак капітуляції. Берлін, квітень/травень 1945 р. Фото: Аркадій Шайхет, приватний архів Марії Шотікової


	Групове фото з колоною перемоги: радянські танкісти після капітуляції Берліна, Берлін-Тіргартен, початок травня 1945 р. Фото: Тимофей Мельник, Музей Берлін-Карлсхорст
	ЗАКІНЧЕННЯ ВІЙНИ В БЕРЛІНІ 21 квітня радянські війська перетнули східний кордон Берліна і почали наступ у напрямку до центру міста. У межах кільця міської електрички (S-Bahn) вони зустріли запеклий опір. Десятиденні вуличні бої призвели до великої кількості жертв. Близько 80 000 солдатів Червоної армії загинули у битві за Берлін. З німецького боку загинуло приблизно 20 000 солдатів і 30 000 мирних жителів. Уже 24 квітня генерал-полковника Берзаріна було призначено радянським комендантом Берліна. Спочатку його штаб розташовувався в офіцерському казино інженерного учлища в Карлсхорсті. На початку травня він зі своїм штабом переїхав до Фрідріхсфельде. Берзарін негайно організував тимчасове постачання продуктів і відновлення інфраструктури. Крім того, він займався створенням нової міської адміністрації та відродженням культурного життя. Своїми наказами він намагався зупинити насильство, пограбування та зґвалтування, які чинили радянські солдати. Військовим комендантам, призначеним у різні райони міста, допомагали комуністи-емігранти, які прибули з Москви в складі так званої групи Ульбріхта. На початку липня всі чотири держави-переможниці зайняли свої сектори в Берліні.

	Поранені перед готелем Адлон, Берлін, 2 травня 1945 року У готелі «Адлон» була лікарня швидкої допомоги. Коли він загорівся від мародерства радянських солдатів, радянські та німецькі медики евакуювали поранених на вулицю. Фото: Іван Шагін, Музей Берлін-Карлсхорст


	Командувач радянського міста генерал-полковник Берсарін залишає штаб, Альт-Фрідріхсфельде 1, Берлін, травень 1945 року Фото: Jewgenij Chaldej, Фотоархів bpk, Берлін

	ПЕРШЕ ПІДПИСАННЯ КАПІТУЛЯЦІЇ В РЕЙМСІ Адольф Гітлер покінчив життя самогубством у Берліні 30 квітня 1945 року. Перед цим він призначив грос-адмірала Деніца своїм наступником. Через безвихідність військової ситуації Деніц спробував здійснити капітуляцію лише перед Великобританією та США. З цією метою він направив начальника штабу оперативного керівництва верховного командування вермахту генерал-полковника Йодля до ставки західних союзників, яка розташовувалася у французькому місті Реймс. Однак американський генерал Ейзенхауер сприйняв це як спробу підірвати єдність союзників і наполіг на негайній та беззастережній капітуляції перед усіма союзними військами. Деніц був змушений погодитися на те, щоб рано вранці 7 травня в Реймсі було підписано загальну капітуляцію німецького вермахту. У додатковому протоколі всі учасники погодилися, що процедура підписання має відбутися повторно, а капітуляція повинна бути ратифікована на вищому командному рівні. Наступного дня, з метою негайного припинення воєнних дій, американський президент Трумен і британський прем’єр-міністр Черчилль оголосили про капітуляцію Німеччини. Вона набула чинності на всіх фронтах 8 травня 1945 року о 23:01 за центральноєвропейським часом.

	Підписання капітуляції Німеччини, Реймс, 7 травня 1945 р. Начальник штабу оперативного керівництва верховного командування вермахту генерал-полковник Йодль (у центрі, передній план), начальник штабу ставки західних союзників генерал-лейтенант Сміт (за столом на задньому плані, третій зліва), радянський представник генерал-майор Суслопаров (п’ятий зліва) і представник французької армії генерал-майор Севез (другий зліва). Фото: невідомо, Фотоархів bpk, Берлін


	Пообіцяйте повторити акт капітуляції Федеральний архів – військовий архів, Фрайбург i. бр.

	ДРУГЕ ПІДПИСАННЯ КАПІТУЛЯЦІЇ В БЕРЛІНІ Повторне підписання Акта про капітуляцію стало найважливішою частиною загальної капітуляції Німеччини, оскільки в Реймсі її підписали генерали, які не мали достатніх командних повноважень у вермахті. Англійці, перш за все, побоювалися, що тим самим німецьке вище військове керівництво могло б спробувати уникнути відповідальності за поразку у війні, як це вже сталося після закінчення Першої світової війни. Ратифікація капітуляції відбулася в радянській ставці в Берліні. Представник радянського верховного командування маршал Жуков розмістив свій штаб в уцілілих будівлях колишнього військово-інженерного училища вермахту. Сюди він і запросив представників союзних держав-переможниць, до яких приєдналася також і Франція. У це місце доставили також головно-командувачів різновидів німецьких збройних сил.

	Місце підписання беззастережної капітуляції – офіцерське казино колишнього військово-інженерного училища № 1 вермахту в Берліні-Карлсхорсті, 8 травня 1945 року. Фото: Тимофей Мельник, Музей Берлін-Карлсхорст

	ПРИБУТТЯ ДО ТЕМПЕЛЬГОФА Впрдовж 8 травня 1945 року всі учасники акту капітуляції прибули до аеропорту Темпельгоф. З боку союзників, першим вранці прибув радянський державний секретар Вишинський. Опівдні за ним прибули британський маршал авіації Теддер та командувач американськими стратегічними повітряними силами генерал Спатц. У другій половині дня прибув також генерал Жан де Латр де Тассіньї, головнокомандувач французької армії. Німецьку делегацію доправили американським літаком із Фленсбурга, куди на початку травня відступив останній уряд Третього Рейху на чолі з гросадміралом Деніцем. Радянські солдати зустріли всіх гостей в аеропорту Темпельгоф і провезли їх через зруйнований центр міста до майже неушкодженого віллового району Карлсгорст.

	Вищі командири німецького Вермахту після прибуття в аеропорт Темпельгоф, Берлін, 8 травня 1945 року. Фото: Іван Шагін, Музей Берлін-Карлсхорст


	Міст Обербаум і Шпайхер, Берлін, 30 квітня 1945 року Фото: Тимофей Мельник, Музей Берлін-Карлсхорст


	Реконструйований маршрут делегацій від Темпельгофа до Карлсхорста Графіка: Крістін Кітта
	ПІДГОТОВКА ДО ПІДПИСАННЯ Терміново була пілготовлена велика зала колишнього офіцерського казино інженерного училища. Окрім основних учасників, зібралося багато журналістів, представників штабів союзників, перекладачів та допоміжного персоналу. Однак церемонія затрималася на кілька годин. Необхідно було підготувати російський варіант документа, який до того існував лише англійською мовою. Під час перекладу точилися суперечки щодо стилістичних формулювань, хоча зміст документа, підписаного напередодні в Реймсі, залишився без змін. Узгодження через радіозв’язок додатково затягнуло процес. Крім того, на передній стіні зали бракувало французького прапора. Були встановлені лише радянський, британський і американський прапори, тому французький довелося імпровізувати з наявних тканин. Зрештою, підготовка завершилася лише опівночі.

	Вид на зал капітуляції, Берлін-Карлсхорст, 8 травня 1945 р. Фото: невідомо, музей Берлін-Карлсхорст


	Делегація верховного головнокомандування вермахту прямує до місця підписання капітуляції, Берлін-Карлсхорст, 8 травня 1945 року. Командувачі видами німецьких збройних сил генерал-полковник Штумпф (ліворуч), генерал-фельдмаршал Кейтель (у центрі) і генерал-адмірал фон Фрідебург. Фото: Тимофей Мельник, Музей Берлін-Карлсхорст

	АКТ ПРО КАПІТУЛЯЦІЮ ВІД 8/9 ТРАВНЯ Тільки близько опівночі всі зібралися для участі у нетерпінні очікуваної церемонії підписання. 9 травня близько 00.45 годин командувачі німецькими сухопутними силами, ВМФ і люфтваффе: генерал-фельдмаршал Кейтель, генерал-адмірал фон Фрідебург і генерал-полковник Штумпф (як представник командувача люфтваффе фон Грейма) підписали Акт про капітуляцію. Кейтель був одночасно командувачем верховного головнокоман-дування вермахту (ОКВ). На закінчення свої підписи під датованим 8 травня 1945 року документом поставили від імені західних союзників маршал авіації Теддер і маршал Жуков від імені радянського командування. Як свідки Акт підписали американський генерал Спаатс і французький генерал де Латтр де Тассіньї. Уся церемонія тривала не більше 45 хвилин. Політичних декларацій не було. Процедура звелася тільки до конкретного підписання самого Акта. Після того, як німецька делегація залишила залу, Жуков виголосив коротку промову. Наступний потім банкет тривав до ранку.

	Німецька делегація вступає в зал, Берлін-Карлсхорст, 9 травня 1945 року. Генерал-фельдмаршал Кейтель вітає присутніх своїм маршальським жезлом. Фото: Іван Шагін, Музей Берлін-Карлсхорст


	Командувачі видами німецьких збройних сил. За столом (зліва направо): генерал-полковник Штумпф, генерал-фельдмаршал Кейтель, генерал-адмірал фон Фрідебург. Фото: Тимофей Мельник, Музей Берлін-Карлсхорст


	Акт скріплюють своїми підписами маршал авіації Теддер і маршал Жуков. Фото: Тимофей Мельник, Музей Берлін-Карлсхорст


	Під час банкету: за столом (зліва направо): маршал авіації Теддер, маршал Жуков, генерал Спаатс. Фото: невідомо, музей Берлін-Карлсхорст
	АКТ КАПІТУЛЯЦІЇ

	Акт капітуляції. Копії англійською, російською та німецькою мовами були підписані в Карлсхорсті Федеральний архів – військовий архів, Фрайбург i. бр.















	СПОГАДИ Божеволіють фотографи й кінооператори. Підхоплюються на столи, навалюються животами на плечі генералам та знімають, знімають, знімають… Один із наших кінооператорів довгою ручкою свого апарата зачіпає по голові якогось американського адмірала. Адмірал, вочевидь, звичний до метушні кореспондентів, добродушно посміхається й махає рукою: «О’кей!». Але наші незвичні до цього розпорядники мало не виволакують бідолаху-оператора із залу. З: Костянтин М. Симонов. «Різні дні війни», Берлін/НДР, 1988, том II, стор. 805 Кейтель швидко піднявся, спрямувавши на нас недобрий погляд, а потім опустив очі і, повільно взявши зі столика фельдмаршальський жезл, невпевненим кроком попрямував до нашого столу. Монокль його впав та повис на шнурку. Обличчя вкрилося червоними плямами. … Після підписання акта Кейтель встав з-за столу, вдягнув праву рукавичку і знову спробував блиснути військовою виправкою, але це в нього не вийшло, і він тихо відійшов за свій стіл. З: Георгій К. Жуков, Спогади і роздуми, Москва 1969, стор. 668 Зникає так, немов усі надовго затримали повітря в грудях і разом випустили його. Загальний полегшений, розслаблений видих. Капітуляцію скріплено, війні – кінець. З: Костянтин М. Симонов. «Різні дні війни», Берлін/НДР, 1988, том II, стор. 807 За годину ми повернулися до зали, де було підписано капітуляцію, і виявили чудово сервіровані столи для грандіозного бенкету, а це означало щонайменше ще шість годин. Поруч із кожним прибором стояли пляшки: червоне вино, біле вино, шампанське, горілка і коньяк – така смертельна доза, яку тільки можна було собі уявити. Не дивно, що були великі втрати, спричинені алкоголем. Я був радий, що серед них не виявилося жодного британського представника. Переклад спогадів: Артур Теддер, With Prejudice. The War Memoirs of Marchal of the Royal Air Force Lord Tedder, Лондон, 1966, стор. 686

	Фотографи документують підписання капітуляції фельдмаршалом Кейтелем, Берлін-Карлсхорст, 9 травня 1945 року Фото: Georgi Petrussow, Федеральний архів, зображення 183-J0422-0600-002

	РЕАКЦІЯ ГРОМАДСЬКОСТІ Капітуляція німецького вермахту в травні 1945 року означала закінчення війни в Європі. Друга світова війна загалом завершилася тільки після капітуляції Японії 2 вересня 1945 року. Після оприлюднення німецької капітуляції 8 травня люди в усьому світі святкували перемогу над німецьким фашизмом. У багатьох містах це вилилося в стихійні масові тріумфування на вулицях, як, наприклад, у Москві 9 травня, де про капітуляцію було повідомлено тільки після її підписання в Берліні-Карлсхорсті. Настрій у багатьох німців був скоріше пригніченим, зважаючи на злидні, що настали, і острах помсти з боку переможців. Водночас і для німецького населення капітуляція знаменувала собою також завершення націонал-соціалістичної тиранії, війни і руйнувань. Офіційне закінчення війни в Європі, однак, не означало закінчення страждань. Збройні конфлікти у Східній Європі тривали до 1950-х років, переважно проти радянської гегемонії. Наслідки війни були величезними для всього континенту. Багато регіонів було спустошено. Голод і скрута панували майже скрізь. Війна забрала 60 мільйонів жертв. Лише Радянський Союз втратив понад 27 мільйонів людей, у тому числі близько 14 мільйонів цивільних. Якщо матеріальні втрати протягом наступних років були поступово заповнені, то фізичні та психологічні наслідки Другої світової війни продовжують чинити свій вплив на суспільства та людей й досі.

	Імпровізоване свято, влаштоване радянськими солдатами на подвір’ї імперської канцелярії на ранок після підписання капітуляції, Берлін, 9 травня 1945 р. Фото: невідомо, Фотоархів bpk, Берлін


	Народна радість на Красній площі, Москва, 9 травня 1945 р. Фото: Тимофей Мельник, Музей Берлін-Карлсхорст


	Лондонці, які святкують день перемоги, 8 травня 1945 р. Фото: невідомо, Фотоархів bpk, Берлін

	«Учора вранці сталася незабутня подія. Німці погодилися на повну, беззастережну капітуляцію. Про це коротко, але в урочистій формі опубліковано в газетах». Запис у щоденнику від 10 травня 1945 р. З: Володимир Гельфанд, Німецький щоденник 1945-1946. Записки червоноармійця, Берлін, 2005, стор. 85 «8 травня, рівно через три роки після знищення гетто в Желудоку, ми отримали гарну звістку про те, що війна закінчилася і німці капітулювали. Усі були дуже схвильовані, але тільки не ми – кілька біженців, які потрапили в місто. Для нас і всередині нас поступово розгорталася трагедія. Ми безцільно штовхалися серед людей, які святкували. Я особисто був украй стурбований. Чи доведеться мені взагалі побачити хоч когось із моєї родини в живих? Я не отримав жодної відповіді на свої листи, які я невпинно писав, а тим часом уже минуло чотири місяці з моменту звільнення моєї батьківщини. Мої побоювання наростали з кожною миттю». Моше Бейрах, Із гетто в ліси. Розповідь єврейського партизана 1939-1945. Франкфурт/М., стор. 184 «Одного вечора, через кілька днів після нашого повернення, почалася стрілянина, як у найгірші часи. Мене аж тремтіння пробрало з голови до п’ят. Усю війну я трималася чудово, завжди залишалася спокійною, завжди збирала лише найнеобхідніше, коли ми вирушали в підвал. А зараз я подумала – фронт повертається. Німці повертаються. Знову все повториться з початку. Без розбору я покидала речі в рюкзак. Не можу висловити, як погано мені було. І тут хтось закричав із двору: «Росіяни влаштували феєрверк!». З усього, що тільки могло стріляти, вони палили в повітря – це був феєрверк – феєрверк з нагоди настання миру». Спогади однієї з мешканок району Пренцлауер Берг, цитується за: Антоніа Майнерс, Берлін 1945. Хроніка в ілюстраціях, Берлін 2005, стор. 70

	Святкування перемоги у Франції, 8 травня 1945 р. Фото: невідомо, akg images, Берлін


	День перемоги в Нью-Йорку, 8 травня 1945 р. Фото: невідомо, akg images, Берлін

	ЛЕГЕНДИ ТА ФАКТИ Після 1945 року «холодна війна» вплинула на оцінку підписання обох актів про капітуляцію в Реймсі та Берліні-Карлсхорсті. При цьому кожна зі сторін висловлювала свій власний погляд на історію. Дезінформація та легенди наполегливо відстоюються і до сьогоднішнього дня. 7 травня в Реймсі німецький вермахт нібито капітулював тільки перед західними союзниками, а 8 травня в Карлсхорсті – перед радянськими збройними силами. Обидва акти були підписані перед обличчям представників усіх союзників, тобто перед англійською, американською та радянською сторонами в присутності представників Франції як свідків. У Реймсі було підписано не капітуляцію, а тільки попередній протокол. Справжня капітуляція відбулася лише 8 травня в Карлсхорсті. Капітуляція в Реймсі була правомірною. З цим був згоден і Радянський Союз, про що замовчувалося під час «холодної війни». Відмова Сталіна визнати капітуляцію в Реймсі та його протест нібито призвели до повторної церемонії підписання в Карлсхорсті для громадськості. Ще в Реймсі німецька делегація підписала додатковий протокол про те, що капітуляція має бути ратифікована верховним головнокомандуванням вермахту в особі командувачів видами збройних сил. Насамперед англійці наполягали на тому, щоб підпис начальника штабу оперативного керівництва ОКВ генерал-полковника Йодля, який не мав достатнього статусу, було підтверджено особами, що володіли відповідними командними повноваженнями. Підписання капітуляції після опівночі відбулося начебто внаслідок розбіжностей між союзниками з приводу змісту тексту. Перенесення на північ наміченого на другу половину дня 8 травня підписання відбулося через технічні причини: у Реймсі документ підписали тільки англійською мовою, а його подальший переклад російською мовою був неповним. Підписання відбулося близько 00.45 за центральноєвропейським літнім часом. За західноєвропейським часом було 23.45, а за московським – уже 02.45. Дата оголошення капітуляції в Москві 9 травня відповідала там офіційному часу закінчення війни. КАРЛСХОРСТ ЯК МІСЦЕ ДЛЯ МУЗЕЮ У 1967 році на історичному місці закінчення війни було відкрито музей. Після 1945 року радянська армія продовжувала використовувати колишнє офіцерське казино. Так званий Музей капітуляції був орієнтований на радянських військовослужбовців, які були дислоковані в НДР. Однак музей також був доступний для загального відвідування. Після виведення радянських/російських військ Федеративна Республіка Німеччина та Російська Федерація у 1994 році домовились зберегти місце музею. Водночас експозицію вирішили повністю переробити. Новий музей було відкрито у травні 1995 року. Він функціонував за підтримки асоціації, в якій спочатку були представлені німецькі та російські установи. В наступні роки до цієї асоціації приєдналися музеї Другої світової війни з України та Білорусі. З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року музей стикається з принциповими питаннями: як може виглядати надійна інституційна основа в майбутньому? Які концептуальні та змістовні корективи необхідно внести? Відповіді на ці питання активно обговорюються.

	Фойє музею, 1967, 1995 та 2013 роках Фотографії: Юрген Квербах (1991/92), Марґот Бланк (1995/96), Томас Брунс (2013), Музей Берлін-Карлсхорст






	Будівля музею, травень 2022 року Фото: Гаррі Шнітгер, Музей Берлін-Карлсхорст

	ВИХІДНІ ДАНІ Музей Берлін-Карлсхорст директор: др Йорг Морре Концепція: др Бабетте Квінкерт Куратори: Маргот Бланк, др Йорг Морре, др Бабетте Квінкерт Виставкова графіка: Крістін Кітта Переклад: Ірина Березнєва

	Kontakt

Museum Berlin-Karlshorst "THE GERMAN SURRENDER IN MAY 1945"

Virtual tour of the museum:

Tour of the historic halls (ground floor)
Tour of the permanent exhibition (upper and lower floors))

	THE GERMAN SURRENDER IN MAY 1945


	Brandenburg Gate, Berlin, May 2/3, 1945 Photo: Ivan Shagin, Museum Berlin-Karlshorst
	THE END OF THE WAR World War II ended in Europe with the surrender of the German Armed Forces (the Wehrmacht) in May 1945. It marked the conclusive collapse of the Nazi’s despotic rule. Complete military and political defeat of the “Third Reich” was the overriding war goal of the forces allied against Germany. German military defeat rapidly accelerated in summer 1944. On June 22, the Red Army initiated a major offensive from which the Wehrmacht on the Eastern Front was not able to recover. Two weeks before, on June 6, western Allied troops had landed in northern France in a gigantic operation. The Germans were then faced with a war on two fronts. Starting in October 1944, warfare took place on German territory. On April 25, 1945, U.S. and Soviet units met at the river Elbe near Torgau. Berlin was seized by the Red Army. In mid-April the so-called Battle of Berlin began. After bitter street fighting with many casualties on both sides the German capital surrendered on May 2, 1945.

	White »flags of surrender« consisting of sheets, towels, and similar textiles, Berlin, April/May 1945 Photo: Arkadiy Shaykhet, Marija Shotikova private archive


	Group photo with the Victory Column: Soviet tank crewmen after the surrender of Berlin, Berlin-Tiergarten, early May 1945 Photo: Timofey Melnik, Museum Berlin-Karlshorst
	THE END OF THE WAR IN BERLIN On April 21 Soviet units crossed Berlin’s eastern border and advanced toward the city center. Inside the suburban railway line circling the city they encountered stubborn resistance. The ten-day house-to-house fighting resulted in a high number of casualties. The dead in the battle of Berlin amounted to some 80,000 Red Army members, and on the German side some 20,000 soldiers and 30,000 civilians. Already on April 24 Colonel General Bersarin was appointed Soviet state commander of Berlin. His first headquarters were the officers‘ mess of the Karlshorst army engineering college, but in early May he and his staff relocated to Friedrichsfelde. Bersarin immediately organised a provisional food supply and the repair of infrastructure. He also saw to the establishment of a new city administration and cultural life. In his commands he attempted to prevent attacks, looting and rape by Soviet soldiers. The military commanders who had been appointed in the individual city administrative districts were assisted by exile communists, the so-called Ulbricht Group, who had been flown in from Moscow. In the beginning of July the four victorious powers took over their respective sectors in Berlin.

	Wounded in front of the Hotel Adlon, Berlin, May 2, 1945 There was an emergency military hospital at the Adlon Hotel. When it was set on fire by plundering Soviet soldiers, Soviet and German medical staff evacuated the patients onto to the street in front. Photo: Ivan Shagin, Museum Berlin-Karlshorst


	The Soviet state commander, Colonel General Bersarin, leaving the commandant’s office at Alt-Friedrichsfelde 1, Berlin, May 1945 Photo: Yevgeny Khaldei, bpk Bildagentur, Berlin

	FIRST SIGNING OF THE SURRENDER IN REIMS Adolf Hitler committed suicide on April 30, 1945 in Berlin. He had previously appointed Grand Admiral Karl Dönitz as his successor. In view of the hopeless military situation, Dönitz attempted to negotiate a partial surrender to Great Britain and the USA. He sent Colonel General Alfred Jodl, Chief of the Operations Staff of the Armed Forces High Command, to Allied headquarters in the French city of Reims. However, U.S. General Dwight D. Eisenhower regarded this as an attempt to rupture the agreement among the Allies and insisted on an immediate and unconditional surrender to all Allied troops. Dönitz had to give way, and in the early morning hours of May 7 the unconditional surrender of the entire German Wehrmacht was agreed in Reims. In an additional protocol, all participants agreed that the surrender was to be ratified by higher-ranking German military officers in a second act. In order to assure an immediate cease-fire, U.S. President Harry Truman and British Prime Minister Winston Churchill announced the surrender on the next day. It went into effect on all fronts on May 8, 1945 at 23.01 Central European Time.

	Signing the German surrender in Reims, May 7, 1945: the Chief of the Wehrmacht Operations Staff, Colonel General Jodl (centre, front) with the Chief of Staff at Allied Headquarters, Lieutenant General Smith (3rd from left on the far side of the table), the Soviet liaison officer, Major General Susloparov (5th from left) and the French Army representative, Major General Sevez (2nd from left) Photo: unknown, bpk Bildagentur, Berlin


	German agreement to ratify the act of surrender Bundesarchiv-Militärarchiv, Freiburg i. Br.

	SECOND SIGNING IN BERLIN The second act of surrender was formally the more important part of Germany’s complete surrender. This was because in Reims the signing on the German side had not been performed by generals with actual power of command over the Wehrmacht. For that reason, especially the British feared that the German military leadership could try to shift the blame for the lost war – as it had in fact done at the end of World War I. The surrender was ratified at Soviet Headquarters in Berlin. As the representative of the Soviet High Command, Marshal Georgiy Zhukov had set up his staff headquarters in Karlshorst, an eastern district of Berlin, in an undamaged former Wehrmacht “pioneers” (engineering) school. To this location he invited the representatives of the victorious Allied forces, which now also included France. The Commanders in Chief of the three branches of the German Armed Forces were also summoned to Berlin.

	Former Officers’ mess of the Wehrmacht’s Pionierschule 1 and site of the unconditional surrender in Berlin-Karlshorst, May 8, 1945 Photo: Timofey Melnik, Museum Berlin-Karlshorst

	ARRIVAL IN TEMPELHOF On May 8, 1945 all those who participated in the act of surrender met at Tempelhof airport. On the side of the Allies, Soviet State Secretary Wyschinski landed first in the morning. At noon followed British Air Marshal Tedder and the commander of the American long-distance flight forces, General Spaatz. During the afternoon General Jean de Lattre de Tassigny, the commander-in-chief of the French Army also arrived. The German delegation was flown in with an American aircraft from Flensburg, where the last government of the German Reich under Admiral of the Fleet Dönitz had withdrawn. Soviet soldiers received all the guests at Tempelhof airport and brought them across the destroyed inner city to the virtually undamaged residential area of Karlshorst.

	The Supreme Commanders of the German Wehrmacht after arriving at Tempelhof Airport, Berlin, May 8, 1945 Photo: Ivan Shagin, Museum Berlin-Karlshorst


	Oberbaum Bridge and warehouse, Berlin, April 30, 1945 Photo: Timofey Melnik, Museum Berlin-Karlshorst


	Reconstructed route of the delegations from Tempelhof to Karlshorst Graphic: Christine Kitta
	PREPARATION FOR THE SIGNING At short notice the formal hall of the former officers‘ mess of the army engineering college had been prepared for the event. In addition to the primary participants, numerous journalists, members of the alliied military staffs, translators and temporary workers were present. The ceremony was however delayed by several hours. A Russian version of the document, which until then was only available in English, had to be prepared and there was debate about stylistic modifications. The necessary coordination via radio further delayed this process. The content of the document signed the day before in Rheims remained however unchanged. In addition, a French flag was missing at the front end of the hall. Only the Soviet, British and American flags had been put up so a French flag had to be improvised and augmented with available cloth remnants. In the end, it was midnight before all preparations could be completed.

	View of the surrender room, Berlin-Karlshorst, May 8, 1945 Photo: unknown, Museum Berlin-Karlshorst


	The delegation of the German High Command is led to the building where the surrender took place, Berlin-Karlshorst, May 8, 1945 The Commanders in Chief of the German Wehrmacht (from left to right: Colonel General Stumpff, Field Marshal Keitel, General Admiral von Friedeburg). Photo: Timofey Melnik, Museum Berlin-Karlshorst

	ACT OF MILITARY SURRENDER ON 8/9 MAY It took up to around midnight for all parties to gather for the anxiously awaited signing. On May 9 around 0.45 a.m. the German Commanders in Chief of the Army, Navy and Air Force – Field Marshal Keitel, General Admiral von Friedeburg and Colonel General Stumpff (who represented Supreme Commander Field Marshal von Greim) – signed the surrender document, which was dated May 8. Keitel also had the High Command over the German Armed Forces (OKW). Then Air Marshal Tedder and Marshal Zhukov signed the document for the Western Allies and the Soviet High Command, respectively. U.S. Air Force General Spaatz and French General de Lattre de Tassigny signed as witnesses. The entire ceremony took about 45 minutes. No political statements were made. There was only the matter-of-fact signing. After the German delegation had left the room, Zhukov delivered a brief speech. The banquet which followed lasted well into the morning hours.

	The German delegation enters the hall, Berlin-Karlshorst, May 9, 1945 Field Marshal Keitel raises his baton in greeting. Photo: Ivan Shagin, Museum Berlin-Karlshorst


	The Commanders in Chief of the Wehrmacht (seated from left: Colonel General Stumpff, Field Marshal Keitel, General Admiral von Friedeburg) Photo: Timofey Melnik, Museum Berlin-Karlshorst


	Air Marshal Tedder and Marshal Zhukov sign the document of surrender Photo: Timofey Melnik, Museum Berlin-Karlshorst


	At the banquet. Seated from left: Air Marshal Tedder, Marshal Zhukov, General Spaatz Photo: unknown, Museum Berlin-Karlshorst
	SURRENDER DOCUMENT

	Surrender document. In Karlshorst, copies of the document were signed in English, Russian and German. Bundesarchiv-Militärarchiv, Freiburg i. Br.















	MEMORIES „The photographers and cameramen go crazy. They jump up on the tables, pressing their bellies against the shoulders of the generals and shoot, shoot, shoot … One of our cameramen brushes against the head of an American admiral with his camera. The admiral, obviously accustomed to the hectic activities of correspondents, laughs good naturedly and waves him aside: ‘Okay!’ But our stewards, who are not used to such behavior, would really prefer to show the poor fellow the door.“ Translated from: Konstantin M. Simonow, Kriegstagebüche, 2 vols., Berlin/DDR 1988, vol. II, p. 805 „With a hostile glance at the presidium Keitel quickly rose from his seat; he then lowered his eyes, slowly picked up his marshal’s baton from the table and approached our table with hesitant steps. His monocle fell off, swinging from its cord, and his face was covered with red spots. … After signing, Keitel rose, put on his right glove, and attempted to assume a strict military posture. He could not manage it, and quietly returned to his table.“ Translated from: Georgi K. Shukow, Erinnerungen. und Gedanken, 2 vols., Berlin/DDR 1983, vol. II, p. 363 „And suddenly all the tension in the room dissipates. It disappears as if everyone had been holding his breath for a long time and then at the same moment finally let it flow out of his lungs. A general sigh of relief and exhaustion fills the room. The surrender is confirmed, the war over.” Translated from: Konstantin M. Simonow, Kriegstagebüche, 2 vols., Berlin/DDR 1988, vol. II, p. 807 „An hour later we returned to the room where the surrender had been signed, to find it all fully laid out for a large-scale banquet – and that meant six hours at least. There were bottles beside each plate – red wine, white wine, champagne, vodka, and brandy – as lethal a loading as one can imagine. It was not surprising that there were a number of alcoholic casualties. I was glad to note that none of them was British.“ From: Arthur Tedder, With Prejudice. The War Memoirs of Marshal of the Royal Air Force Lord Tedder, London 1966, p. 686 „The banquet ended in the morning with singing and dancing. Here the Soviet generals were simply unbeatable. In the end I, too, could not resist, felt young again, and performed a Russian folk dance.“ Translated from: Georgi K. Shukow, Erinnerungen und Gedanken, 2 vols., Berlin/DDR 1983, vol. II, p. 364

	Photographers document the signing of the act of surrender by Field Marshal Keitel, Berlin-Karlshorst, May 9, 1945 Photo: Georgij Petrusov, Bundesarchiv, Bild 183-J0422-0600-002

	REACTIONS The surrender of the German Wehrmacht in May 1945 meant the end of the war in Europe. But World War II itself ended only with the surrender of Japan at the beginning of September 1945. After the German surrender was announced on May 8, people worldwide celebrated the victory over German Fascism. There were spontaneous parades of jubilation in many cities. Such was the case on May 9 in Moscow, where the surrender was announced only after the signing in Berlin-Karlshorst. The official end of the war in Europe, however, did not mean the end of the suffering. Armed conflicts continued in Eastern Europe well into the 1950s, primarily against Soviet hegemony. The consequences of the war were enormous across the entire continent. Many regions were devastated. Hunger and hardship prevailed almost everywhere. The war claimed 60 million victims. The Soviet Union alone lost more than 27 million people, including approximately 14 million civilians. Although the material damage could be repaired little by little over the course of the following years, the physical and psychological impact of World War II affects people and societies up to the present.

	Improvised victory celebration by Soviet soldiers in the inner courtyard of Hitler’s Chancellery, held the morning after the surrender was signed, Berlin, May 9, 1945 Photo: unknown, bpk Bildagentur, Berlin


	Celebrators on Moscow’s Red Square, May 9, 1945 Photo: Timofey Melnik, Museum Berlin-Karlshorst


	V-E Day in London, May 8, 1945 Photo: unknown, bpk Bildagentur, Berlin

	“Yesterday morning something unforgettable happened. The Germans agreed to a complete, unconditional surrender. This was reported briefly but solemnly in the newspapers.” Diary entry for May 10, 1945 by Vladimir Gelfand, of the Red Army. Source: Wladimir Gelfand, Deutschland-Tagebuch 1945–1946. Aufzeichnungen eines Rotarmisten, Berlin 2005, p. 85 “On May 8 we got the good news that the war was over and that Germany had surrendered, precisely three years after the destruction of the ghetto in Žaludok. Everyone was very excited, except for us, the few refugees in the city. For us and in us a tragedy slowly unfolded. We walked around aimlessly among the celebrators. I myself was extremely worried. Would I find any of my family alive at all? I had received no answers to the letters I had written during all that time, and in the meantime four months had already gone by since the liberation of my homeland. My fears increased with every moment.” Moshe Beirach, a Jewish partisan. Source: Aus dem Ghetto in die Wälder. Bericht eines jüdischen Partisanen 1939–1945, Frankfurt a.M., p. 184 f. “A few days after our return, shooting broke out in the evening just as in the worst days. My whole body began to tremble. All during the war I had held out wonderfully, always staying calm, only packing what was absolutely necessary when we fled to the cellar. Now, I thought, the war front is here again. The Germans are coming back. It is all going to start again. I threw whatever I could get hold of indiscriminately into my backpack. There are no words to describe how terrible I felt. Then someone called up from the courtyard: ‘The Russians are staging fireworks!’ They were firing in the air with whatever they had to shoot with – fireworks – peace fireworks.” Memories of a woman from Prenzlauer Berg, quoted in: Antonia Meiners, Berlin 1945. Eine Chronik in Bildern, Berlin 2005, p. 70

	Victory celebrations in France, May 8, 1945 Photo: unknown, akg images, Berlin


	V-E Day in New York, May 8, 1945 Photo: unknown, akg images, Berlin

	LEGENDS AND FACTS After 1945 the Cold War influenced the assessment of the two acts of surrender in Reims and Berlin-Karlshorst. Each side cultivated its own view of the historic events. Misinformation and legends have been persistently retained up to the present time. The German Wehrmacht surrendered to the Western Allies on May 7 in Reims and to the Soviet Armed Forces on May 8 in Karlshorst Both acts took place before representatives of all the Allies, in other words, the British, U.S. and Soviet Armed Forces, with representatives of the French Armed Forces serving as witnesses. No surrender was signed in Reims but rather a preparatory protocol. The actual act of surrender took place on May 8 in Karlshorst. The surrender in Reims was legally binding. The Soviets also saw it that way, but kept quiet about it during the Cold War. Stalin’s refusal to recognize the Reims surrender and his official protest led to a second ceremony in Karlshorst for the benefit of the public. Already in Reims, the German delegation signed a supplementary protocol which specified ratification of the surrender by the commander in chief of the Wehrmacht and the supreme commanders of the three branches of the armed forces. Particularly the British insisted that the signature of the Chief of the Operations Staff of the Armed Forces High Command, Alfred Jodl, an officer without the power of command, be reinforced by the signatures of those with the power of command. Disputes among the Allies about the wording of the text led to a delay in signing until after midnight. The delay in signing from the afternoon of May 8 to midnight had technical reasons: in Reims only an English language document had been signed. The transmission of the Russian translation was initially incomplete. The signing took place at about 0.45 a.m. Central European Summertime. According to Western European Time it was 23.45; according to Moscow time it was already 2.45 of the next morning. May 9, the date on which the surrender was announced in Moscow, is considered there as marking the official end of the war in Europe. KARLSHORST AS A MUSEUM LOCATION In 1967 a museum opened at the historic location of the end of the war. After 1945, the Soviet military had continued to use the former officers‘ mess. The so-called surrender museum had primarily in mind members of the Soviet military who were stationed in the German Democratic Republic. But it was also open to the general public. With the departure of Soviet/Russian troops, the Federal Republic of Germany and the Russian Federation agreed in 1994 to retain the museum’s location, but to fundamentally revise its content. The new museum opened in May 1995. It was supported by a registered society in which the initial membership consisted of German and Russian institutions. In the following years the World War II museums in Ukraine and Belarus were added. Ever since Russia massively expanded its war against Ukraine in breach of international law on February 24, 2022, the museum has been confronted with principle questions: What could be an acceptable institutional foundation in the future? Which conceptional and substantive adaptions are required? A critical analysis of these questions continues with high priority.

	The museum foyer, 1967, 1995 and 2013 Photos: Jürgen Querbach (1991/92), Margot Blank (1995/96), Thomas Bruns (2013), Museum Berlin-Karlshorst






	View of the Museum building, May 2022 Photo: Harry Schnitger, Museum Berlin-Karlshorst

	IMPRINT Museum Berlin-Karlshorst Director: Dr. Jörg Morré Concept: Dr. Babette Quinkert Curators: Margot Blank, Dr. Jörg Morré, Dr. Babette Quinkert Exhibition graphics: Christine Kitta Translation: Susan Giegerich

	Kontakt

	DIE DEUTSCHE KAPITULATION IM MAI 1945


	Brandenburger Tor, Berlin, 2./3. Mai 1945 Foto: Iwan Schagin, Museum Berlin-Karlshorst
	KRIEGSENDE Der Zweite Weltkrieg in Europa endete mit der Kapitulation der deutschen Wehrmacht im Mai 1945. Damit war die nationalsozialistische Gewaltherrschaft endgültig gebrochen. Die vollständige militärische und politische Niederlage des »Dritten Reiches« war seit Anfang 1943 das oberste Kriegsziel der verbündeten Gegner Deutschlands. Militärisch beschleunigte sich die deutsche Niederlage im Sommer 1944 rapide. Am 22. Juni begann die Rote Armee eine große Offensive, von der sich die Wehrmacht an der Ostfront nicht mehr erholte. Zwei Wochen zuvor, am 6. Juni, waren westalliierte Truppen in einer gigantischen Operation in Nordfrankreich gelandet. Deutschland stand nun in einem Zwei-Fronten-Krieg. Ab Oktober 1944 fanden Kampfhandlungen auf deutschem Boden statt. Am 25. April 1945 trafen sich amerikanische und sowjetische Verbände bei Torgau an der Elbe. Berlin wurde von der Roten Armee erobert. Mitte April begann der sogenannte Sturm auf Berlin. Nach erbitterten Straßenkämpfen mit vielen Toten auf beiden Seiten kapitulierte die deutsche Hauptstadt am 2. Mai 1945.

	Weiße »Fahnen« aus Laken, Handtüchern und Ähnlichem als Zeichen der Kapitulation, Berlin, April/Mai 1945 Foto: Arkadij Schaichet, Privatarchiv Marija Schotikowa


	Gruppenfoto mit Siegessäule: Sowjetische Panzersoldaten nach der Kapitulation Berlins, Berlin-Tiergarten, Anfang Mai 1945 Foto: Timofej Melnik, Museum Berlin-Karlshorst
	KRIEGSENDE IN BERLIN Am 21. April überschritten sowjetische Einheiten die östliche Stadtgrenze Berlins und rückten in Richtung Zentrum vor. Innerhalb des S-Bahnrings stießen sie auf verbissenen Widerstand. Der zehntägige Häuserkampf forderte eine hohe Zahl von Opfern. Etwa 80.000 Angehörige der Roten Armee starben. Auf deutscher Seite kamen etwa 20.000 Soldaten und 30.000 Zivilisten ums Leben. Bereits am 24. April wurde Generaloberst Bersarin zum sowjetischen Stadtkommandanten von Berlin ernannt. Als Hauptquartier diente ihm zunächst das Offizierskasino der Pionierschule in Karlshorst. Anfang Mai zogen er und sein Stab nach Friedrichsfelde um. Bersarin organisierte unverzüglich eine provisorische Lebensmittelversorgung und die Instandsetzung der Infrastruktur. Darüber hinaus sorgte er für den Aufbau einer neuen Stadtverwaltung und des kulturellen Lebens. Mit seinen Befehlen versuchte er, Übergriffe, Plünderungen und Vergewaltigungen durch sowjetische Soldaten zu unterbinden. Den Militärkommandanten, die in den einzelnen Stadtbezirken eingesetzt wurden, standen Exilkommunisten zur Seite, die als sogenannte Gruppe Ulbricht aus Moskau eingeflogen wurden. Anfang Juli übernahmen alle vier Siegermächte ihre Sektoren in Berlin.

	Verwundete vor dem Hotel Adlon, Berlin, 2. Mai 1945 Im Hotel Adlon befand sich ein Notlazarett. Als es durch plündernde sowjetische Soldaten in Brand geriet, evakuierte sowjetisches und deutsches Sanitätspersonal die Verwundeten auf die Straße. Foto: Iwan Schagin, Museum Berlin-Karlshorst


	Der sowjetische Stadtkommandant, Generaloberst Bersarin, beim Verlassen der Kommandantur, Alt-Friedrichsfelde 1, Berlin, Mai 1945 Foto: Jewgenij Chaldej, bpk Bildagentur, Berlin

	ERSTE UNTERZEICHNUNG DER KAPITULATION IN REIMS Adolf Hitler beging am 30. April 1945 in Berlin Selbstmord. Zuvor hatte er Großadmiral Dönitz zu seinem Nachfolger ernannt. Dönitz versuchte angesichts der militärisch aussichtslosen Lage eine Teilkapitulation gegenüber Großbritannien und den USA auszuhandeln. Er entsandte Generaloberst Jodl als Chef des Wehrmachtführungsstabes zum Hauptquartier der westalliierten Truppen in die französische Stadt Reims. Der amerikanische General Eisenhower sah darin jedoch nur den Versuch, das Bündnis der Alliierten zu sprengen. Er bestand auf der sofortigen und bedingungslosen Kapitulation vor allen verbündeten Truppen. Dönitz musste einlenken, sodass in den frühen Morgenstunden des 7. Mai in Reims die bedingungslose Kapitulation der gesamten deutschen Wehrmacht vereinbart wurde. Alle Beteiligten verständigten sich in einem zusätzlichen Protokoll darauf, dass die Kapitulation in einem zweiten Akt von höherrangigen deutschen Militärs ratifiziert werden sollte. Um die sofortige Einstellung der Kampfhandlungen sicherzustellen, gaben der amerikanische Präsident Truman und der britische Premierminister Churchill am folgenden Tag die Kapitulation bekannt. Sie trat am 8. Mai 1945 um 23.01 Uhr mitteleuropäischer Zeit an allen Fronten in Kraft.

	Unterzeichnung der deutschen Kapitulation, Reims, 7. Mai 1945 Der Chef des Wehrmachtführungsstabes, Generaloberst Jodl (Mitte, Vordergrund) mit dem Stabschef des westlichen Hauptquartiers, Generalleutnant Smith (am Tisch hinten 3. v. l.), dem sowjetischen Verbindungsoffizier, Generalmajor Susloparow (5. v. l.), und dem Vertreter der französischen Armee, Generalmajor Sevez (2. v. l.) Foto: unbekannt, bpk Bildagentur, Berlin


	Zusage der Wiederholung des Kapitulationsaktes Bundesarchiv-Militärarchiv, Freiburg i. Br.

	ZWEITE UNTERZEICHNUNG IN BERLIN Der zweite Kapitulationsakt war der formal wichtigere Teil der Gesamtkapitulation Deutschlands. Denn in Reims hatten von deutscher Seite nicht diejenigen Generäle unterschrieben, die die tatsächliche Kommandogewalt über die Wehrmacht hatten. Vor allem die Briten befürchteten daher, dass die deutsche Militärführung versuchen könnte, die Verantwortung für den verlorenen Krieg abzuwälzen – so wie sie das am Ende des Ersten Weltkrieges bereits getan hatte. Die Ratifizierung der Kapitulation fand im sowjetischen Hauptquartier in Berlin statt. Marschall Schukow als Vertreter des sowjetischen Oberkommandos hatte seinen Stab im östlichen Stadtteil Karlshorst in einer unbeschädigten ehemaligen Pionierschule der Wehrmacht errichtet. Hierher lud er die Vertreter der alliierten Siegermächte ein, zu denen nun auch Frankreich gezählt wurde. Auch die Oberkommandierenden der deutschen Teilstreitkräfte wurden nach Berlin zitiert.

	Ehemaliges Offizierskasino der Pionierschule 1 der Wehrmacht und Ort der bedingungslosen Kapitulation in Berlin-Karlshorst, 8. Mai 1945 Foto: Timofej Melnik, Museum Berlin-Karlshorst

	ANKUNFT IN TEMPELHOF Im Laufe des 8. Mai 1945 trafen alle am Kapitulationsakt Beteiligten am Flughafen Tempelhof ein. Auf Seiten der Alliierten landete am Morgen zunächst der sowjetische Staatssekretär Wyschinski. Mittags folgten der britische Luftmarschall Tedder und der Befehlshaber der amerikanischen Fernfliegerkräfte, General Spaatz. Am Nachmittag traf auch General de Lattre de Tassigny, der Oberbefehlshaber der französischen Armee, ein. Die deutsche Delegation wurde mit einem amerikanischen Flugzeug aus Flensburg eingeflogen. Dorthin hatte sich Anfang Mai die letzte deutsche Reichsregierung unter Großadmiral Dönitz zurückgezogen. Sowjetische Soldaten empfingen alle Gäste am Flughafen Tempelhof und fuhren sie quer durch die zerstörte Innenstadt in das nahezu unbeschädigte Villenviertel Karlshorst.

	Die Oberkommandierenden der deutschen Wehrmacht nach der Ankunft auf dem Flughafen Tempelhof, Berlin, 8. Mai 1945 Foto: Iwan Schagin, Museum Berlin-Karlshorst


	Oberbaumbrücke und Speicher, Berlin, 30. April 1945 Foto: Timofej Melnik, Museum Berlin-Karlshorst


	Rekonstruierte Route der Delegationen von Tempelhof nach Karlshorst Grafik: Christine Kitta
	VORBEREITUNGEN FÜR DIE UNTERZEICHNUNG Der große Saal des ehemaligen Offizierskasinos der Pionierschule war kurzfristig vorbereitet worden. Neben den Hauptpersonen kamen zahlreiche Journalisten, Angehörige der alliierten Militärstäbe, Übersetzer und Hilfskräfte zusammen. Die Zeremonie verschob sich allerdings um mehrere Stunden. Es musste noch eine russische Ausfertigung der bis dahin nur auf Englisch vorliegenden Urkunde erstellt werden. Dabei wurde um stilistische Anpassungen gerungen, der Inhalt des tags zuvor in Reims unterzeichneten Dokuments blieb aber unverändert. Die Abstimmung über Funk verlängerte den Prozess. Zudem fehlte an der Stirnseite des Saals noch eine französische Flagge. Montiert worden waren nur die sowjetische, britische und US-amerikanische Flagge, sodass die französische aus Stoffresten improvisiert und ergänzt werden musste. Letztlich dauerte es bis Mitternacht, bis alle Vorbereitungen abgeschlossen waren.

	Blick in den Kapitulationssaal, Berlin-Karlshorst, 8. Mai 1945 Foto: unbekannt, Museum Berlin-Karlshorst


	Die Abordnung des Oberkommandos der Wehrmacht wird zum Kapitulationsgebäude geführt, Berlin-Karlshorst, 8. Mai 1945 v. l.: Generaloberst Stumpff, Generalfeldmarschall Keitel, Generaladmiral von Friedeburg Foto: Timofej Melnik, Museum Berlin-Karlshorst

	DER KAPITULATIONAKT VOM 8./9. MAI Erst um Mitternacht kamen alle Beteiligten zu der mit Spannung erwarteten Unterzeichnung zusammen. Am 9. Mai um etwa 0.45 Uhr unterzeichneten die deutschen Oberkommandierenden von Heer, Marine und Luftwaffe – Generalfeldmarschall Keitel, Generaladmiral von Friedeburg und Generaloberst Stumpff (als Vertreter des Oberbefehlshabers Generalfeldmarschall von Greim) – die auf den 8. Mai datierte Kapitulationsurkunde. Keitel war zudem Chef des Oberkommandos der Wehrmacht (OKW). Anschließend setzten Luftmarschall Tedder für das westalliierte und Marschall Schukow für das sowjetische Oberkommando ihre Unterschriften unter das Dokument. Als Zeugen zeichneten der amerikanische Luftwaffengeneral Spaatz sowie der französische General de Lattre de Tassigny. Die ganze Zeremonie dauerte etwa eine Dreiviertelstunde. Politische Erklärungen wurden nicht abgegeben. Es blieb bei der nüchternen Unterzeichnung. Nachdem die deutsche Delegation den Saal verlassen hatte, hielt Schukow eine kurze Rede. Das dann folgende Festbankett zog sich bis in den Morgen hinein.

	Die deutsche Delegation betritt den Saal, Berlin-Karlshorst, 9. Mai 1945 Generalfeldmarschall Keitel hebt seinen Marschallstab zum Gruß. Foto: Iwan Schagin, Museum Berlin-Karlshorst


	Die Oberkommandierenden der Wehrmacht, sitzend v. l.: Generaloberst Stumpff, Generalfeldmarschall Keitel, Generaladmiral von Friedeburg Foto: Timofej Melnik, Museum Berlin-Karlshorst


	Unterzeichnung durch Luftmarschall Tedder und Marschall Schukow Foto: Timofej Melnik, Museum Berlin-Karlshorst


	Beim Bankett, sitzend v. l.: Luftmarschall Tedder, Marschall Schukow, General Spaatz Foto: unbekannt, Museum Berlin-Karlshorst
	DIE KAPITULATIONSURKUNDE

	Kapitulationsurkunde In Karlshorst wurden Exemplare in englischer, russischer und deutscher Sprache unterzeichnet. Bundesarchiv-Militärarchiv, Freiburg i. Br.














	ERINNERUNGEN »Die Photographen und Kameramänner geraten aus dem Häuschen. Sie springen auf die Tische, pressen ihre Bäuche gegen die Schultern der Generäle und knipsen, knipsen, knipsen … Einer unserer Kameramänner streift mit seinem Apparat einen amerikanischen Admiral am Kopf. Der Admiral, der die Hektik der Berichterstatter offenbar gewohnt ist, lacht gutmütig und winkt ab: ›Okay!‹ Unsere Ordner aber, denen diese Atmosphäre unbekannt ist, würden den armen Kerl am liebsten vor die Tür setzen.« Konstantin M. Simonow, Kriegstagebücher, 2. Bde., Berlin/DDR 1988, Bd. II, S. 805 »Mit einem feindseligen Blick auf das Präsidium erhob sich Keitel rasch von seinem Platz, dann senkte er die Augen, nahm langsam seinen Marschallstab vom Tisch und kam mit unsicheren Schritten auf unseren Tisch zu. Sein Monokel fiel herunter und baumelte an der Schnur, das Gesicht bedeckte sich mit roten Flecken. … Nach der Unterzeichnung stand Keitel auf, streifte den rechten Handschuh über und suchte wieder den strammen Militär zu markieren. Das misslang ihm jedoch, und still ging er an den für ihn bestimmten Tisch zurück.« Georgi K. Schukow, Erinnerungen und Gedanken, 2 Bde., Berlin/DDR 1983, Bd. II, S. 363 »Und plötzlich weicht die gestaute Spannung aus dem Saal. Sie verfliegt, als hätten alle lange den Atem angehalten, der nun bei allen gleichzeitig der Brust entströmt. Ein allgemeiner Seufzer der Erleichterung und Erschöpfung bricht sich Bahn. Die Kapitulation ist besiegelt, der Krieg zu Ende.« Konstantin M. Simonow, Kriegstagebücher, 2. Bde., Berlin/DDR 1988, Bd. II, S. 807 »Eine Stunde später kehrten wir in den Saal, in dem die Kapitulation unterzeichnet worden war, zurück und fanden die Tische perfekt gedeckt für ein großes Bankett, und das bedeutete mindestens sechs Stunden. Neben jedem Gedeck standen Flaschen: Rotwein, Weißwein, Champagner, Wodka und Cognac – eine Dosis, so tödlich wie nur vorstellbar. Es war nicht verwunderlich, dass es eine Anzahl von alkoholbedingten Verlusten gab. Ich war froh, darunter keine britischen Vertreter zu finden.« Arthur Tedder, With Prejudice. The War Memoirs of Marshal of the Royal Air Force Lord Tedder, London 1966, S. 686 »Das Festessen endete am Morgen mit Liedern und Tänzen. Dabei waren sowjetische Generale einfach nicht zu schlagen. Auch ich konnte schließlich nicht mehr an mich halten, fühlte mich wieder jung und gab einen russischen Volkstanz zum Besten.« Georgi K. Schukow, Erinnerungen und Gedanken, 2 Bde., Berlin/DDR 1983, Bd. II, S. 364

	Fotografen dokumentieren die Unterzeichnung der Kapitulation durch Generalfeldmarschall Keitel, Berlin-Karlshorst, 9. Mai 1945 Foto: Georgi Petrussow, Bundesarchiv, Bild 183-J0422-0600-002

	REAKTIONEN Die Kapitulation der deutschen Wehrmacht im Mai 1945 bedeutete das Ende des Krieges in Europa. Der Zweite Weltkrieg endete aber erst mit der Kapitulation Japans Anfang September 1945. Nach der Verkündung der deutschen Kapitulation am 8. Mai feierten die Menschen weltweit den Sieg über den deutschen Faschismus. In vielen Städten kam es zu spontanen Jubelparaden. So auch am 9. Mai in Moskau, wo die Kapitulation erst nach der Unterzeichnung in Berlin-Karlshorst bekanntgegeben wurde. Das offizielle Kriegsende in Europa bedeutete aber nicht das Ende des Leids. Noch bis in die 1950er Jahre hinein gab es im östlichen Europa bewaffnete Auseinandersetzungen, vor allem gegen eine sowjetische Vorherrschaft. Auf dem gesamten Kontinent waren die Kriegsfolgen enorm. Viele Regionen waren verwüstet. Fast überall herrschten Hunger und Not. Der Krieg hatte 60 Millionen Opfer gefordert. Allein die Sowjetunion verlor mehr als 27 Millionen Menschen, darunter etwa 14 Millionen Zivilistinnen und Zivilisten. Während die materiellen Schäden in den folgenden Jahren nach und nach behoben wurden, beeinflussen die physischen und psychischen Folgen des Zweiten Weltkrieges die Menschen und Gesellschaften bis heute.

	Improvisierte Siegesfeier sowjetischer Soldaten im Innenhof der Reichskanzlei am Morgen nach der Unterzeichnung der Kapitulation, Berlin, 9. Mai 1945 Foto: unbekannt, bpk Bildagentur, Berlin Berlin


	Feiernde auf dem Roten Platz in Moskau, 9. Mai 1945 Foto: Timofej Melnik, Museum Berlin-Karlshorst


	V-E-Day (Victory in Europe Day) in London, 8. Mai 1945 Foto unbekannt: bpk Bildagentur, Berlin

	»Gestern Morgen ist das Unvergessliche geschehen. Die Deutschen haben in die vollständige, bedingungslose Kapitulation eingewilligt. Das haben die Zeitungen knapp, aber feierlich berichtet.« Tagebucheintrag vom 10. Mai 1945, aus: Wladimir Gelfand, Deutschland-Tagebuch 1945–1946. Aufzeichnungen eines Rotarmisten, Berlin 2005, S. 85 »Am 8. Mai erhielten wir die gute Nachricht, dass der Krieg zu Ende sei und die Deutschen kapituliert hätten, genau drei Jahre nach der Vernichtung des Ghettos in Schaludok. Alle waren sehr erregt, nur wir nicht, die wenigen Flüchtlinge in der Stadt. Für uns und in uns breitete sich allmählich eine Tragödie aus. Wir wanderten ziellos umher zwischen den Feiernden. Ich selbst war überaus beunruhigt. Würde ich überhaupt noch jemanden von meiner Familie lebend antreffen?« Moshe Beirach, Aus dem Ghetto in die Wälder. Bericht eines jüdischen Partisanen 1939–1945, Frankfurt a.M., S. 184 f. »Ein paar Tage nach unserer Rückkehr fing abends eine Schießerei an, wie in den schlimmsten Zeiten. Ich begann am ganzen Leib zu zittern. Den Krieg über hatte ich mich wunderbar gehalten, ich hatte immer die Ruhe behalten, immer nur das Nötigste eingepackt, wenn wir in den Keller gingen. Jetzt – dachte ich – kommt die Front zurück. […] Ich kann gar nicht sagen, wie schrecklich mir zumute war. Da brüllte jemand vom Hof hoch: ›Die Russen machen Feuerwerk!‹ Da haben sie nun mit allem, was sie zum Schießen hatten, in die Luft geballert – ein Feuerwerk – ein Friedensfeuerwerk.« Erinnerungen einer Frau aus Prenzlauer Berg, zitiert nach: Antonia Meiners, Berlin 1945. Eine Chronik in Bildern, Berlin 2005, S. 70

	Siegesfeiern in Frankreich, 8. Mai 1945 Foto: unbekannt, akg images, Berlin


	V-E-Day in New York, 8. Mai 1945 Foto: unbekannt, akg images, Berlin

	LEGENDEN UND FAKTEN Nach 1945 beeinflusste der Kalte Krieg die Bewertung der beiden Kapitulationsakte in Reims und Berlin-Karlshorst. Dabei pflegte jede Seite ihre eigene Sicht auf die Geschichte. Bis heute halten sich hartnäckig bestimmte Fehlinformationen und Legenden. Die deutsche Wehrmacht habe am 7. Mai in Reims vor den westalliierten, am 8. Mai in Karlshorst vor den sowjetischen Streitkräften kapituliert. Beide Akte erfolgten vor Vertretern aller Alliierten, also der britischen, US-amerikanischen und sowjetischen Streitkräfte, mit Vertretern der französischen Streitkräfte als Zeugen. In Reims sei keine Kapitulation, sondern nur ein vorbereitendes Protokoll unterzeichnet worden. Der wirkliche Kapitulationsakt sei erst am 8. Mai in Karlshorst erfolgt. Die Kapitulation in Reims war rechtswirksam. Das wurde auch von der Sowjetunion so gesehen, im Kalten Krieg aber verschwiegen. Stalins Weigerung, die Reimser Kapitulation anzuerkennen, und sein Protest hätten zu einer zweiten, für die Öffentlichkeit bestimmten, Zeremonie in Karlshorst geführt. Bereits in Reims unterzeichnete die deutsche Delegation ein zusätzliches Protokoll, das die Ratifizierung der Kapitulation durch den Oberkommandierenden der Wehrmacht und die Oberbefehlshaber der Teilstreitkräfte festlegte. Insbesondere die Briten bestanden darauf, die Unterschrift des Chefs des Wehrmachtführungsstabes Jodl, eines Offiziers ohne Kommandogewalt, durch die Unterschriften der Inhaber der Kommandogewalt zu bekräftigen. Streitigkeiten der Alliierten über den Text hätten zur Unterzeichnung nach Mitternacht geführt. Die Verschiebung der Unterzeichnung vom Nachmittag des 8. Mai auf Mitternacht hatte technische Gründe: In Reims war nur ein englischsprachiges Dokument unterzeichnet worden. Die Übermittlung der russischen Übersetzung gelang zunächst nur bruchstückhaft. Die Unterzeichnung fand etwa 0.45 Uhr mitteleuropäischer Sommerzeit statt. Nach westeuropäischer Zeit war es 23.45 Uhr, nach Moskauer Zeit schon 2.45 Uhr. Das Datum der Verkündung der Kapitulation in Moskau am 9. Mai gilt dort als offizielles Kriegsende. KARLSHORST ALS MUSEUMSSTANDORT 1967 eröffnete am historischen Ort des Kriegsendes ein Museum. Nach 1945 hatte das sowjetische Militär das ehemalige Offizierskasino weiter genutzt. Das sogenannte Kapitulationsmuseum richtete sich an die sowjetischen Militärangehörigen, die in der DDR stationiert waren. Es war aber auch für das allgemeine Publikum zugänglich. Mit Abzug der sowjetischen/russischen Truppen verständigten sich die Bundesrepublik Deutschland und die Russische Föderation 1994 darauf, den Museumsstandort zu erhalten. Die Ausstellung sollte jedoch grundlegend überarbeitet werden. Das neue Museum eröffnete im Mai 1995. Es wurde von einem Verein getragen, in dem anfangs deutsche und russische Institutionen Mitglieder waren. In den Folgejahren kamen die beiden Weltkriegsmuseen in der Ukraine und in Belarus hinzu. Seit Russland seinen völkerrechtswidrigen Krieg gegen die Ukraine am 24. Februar 2022 massiv ausgeweitet hat, steht das Museum vor prinzipiellen Fragen: Wie kann eine tragfähige institutionelle Grundlage in Zukunft aussehen? Welche konzeptionellen und inhaltlichen Anpassungen sind notwendig? Die Auseinandersetzung mit diesen Fragen ist in vollem Gange.

	Das Foyer des Museums, 1967, 1995 und 2013 Fotos: Jürgen Querbach (1991/92), Margot Blank (1995/96), Thomas Bruns (2013), Museum Berlin-Karlshorst






	Blick auf das Museumsgebäude, Mai 2022 Foto: Harry Schnitger, Museum Berlin-Karlshorst

	IMPRESSUM Museum Berlin-Karlshorst Direktor: Dr. Jörg Morré Konzept: Dr. Babette Quinkert Kurator*innen: Margot Blank, Dr. Jörg Morré, Dr. Babette Quinkert Ausstellungsgrafik: Christine Kitta Übersetzung: Iryna Beresnewa

	Kontakt