
![]() |
![]() |
| Сторінки воєнної історії України : зб. наук. ст. Київ-2023 Випуск 26 ISSN 2524-0366 | ||
| Гінда В. Романтичні стосунки дівчат і жінок із солдатами ворожих армій у роки німецько-радянської війни / В. Гінда / Сторінки воєнної історії України. 2023. - Вип. 26. - С. 74-90. doi: https://doi.org/10.15407/sviu.2023.26.074 | ||
| DOI:
https://doi.org/10.15407/sviu.2023.26.074 УДК [316.36+343.5]355.1"1941/1945" |
||
![]() |
||
| В даній науковій статті автор ставить собі за мету дослідити романтичні стосунки між чоловіками та жінками ворожих армій, в даному випадку Червоної армії та Вермахту, в роки німецько-радянської війни. Також показати ставлення до таких романів і подружніх пар суспільства, рідних, воєнного командування та держави, яке нерідко призводило до осуду і стигматизації в мілітаризованому суспільстві, і заборони на такі стосунки й одруження на державному законодавчому рівні. Методологія. Дослідження ґрунтується на принципах об’єктивізму, науковості, системності, історизму. Використовуються методи історико-порівняльний та історико-системний. Їх застосування дало змогу порівняти ставлення до романтичних стосунків між представниками воюючих держав в нацистській Німеччині і Радянському Союзі на державному рівні та рівні суспільства, показати як вирішувалися відповідні ситуації воєнним керівництвом у законодавчій площині. Наукова новизна дослідження. На основі існуючого документального та, переважно, мемуарного наративного матеріалу вперше в українській історичній науці зроблена спроба висвітлити проблеми романтичних стосунків чоловіків і жінок із протиборчих таборів під час німецько-радянської війни. Розкрито ряд проблем, із якими довелося зіштовхнутися закоханим у суспільстві, ставленні рідних до таких обранців чи обраниць, показано і проаналізовано ймовірні причини, які підштовхували представників обох статей до романтичних стосунків із представниками ворожих соціумів, як реагували на це воюючі держави та їх керівники, чим зазвичай завершувалися такі відносини між молодими людьми. Висновки. З’ясовано, що романтичні стосунки чоловіків і жінок між представникам ворожих таборів були непоодиноким явищем під час німецькорадянського протистояння. Закохані пари зазвичай через своє вподобання зіштовхувалися з масою проблем на побутовому, законодавчому, державному та суспільному рівнях. В абсолютній більшості вони ставали об’єктами упередженого ставлення з боку мілітаризованого суспільства, їх не сприймали, або ставилися вороже рідні, а держави через свої ідеологічні постулати забороняли на законодавчому рівні. Під тиском всіх цих чинників закохані зазвичай із часом розставалися, бо не могли жити в таких умовах, лише одиницям вдавалося облаштувати родинне життя. | ||
| Boлoдuмup
Гінда, к.i.н, c.н.c. вiддiлу воєнно-icторичних доcлiджень Інcтитут icторiï Украïни HAH Украïни (Киïв) Украïна, ginda@ukr.net ORCID: https://orcid.org/0000-0001-8373-148X |
||
| |
||
![]() |
||
| Романтичні
стосунки дівчат і жінок із солдатами ворожих армій у роки
німецько-радянської війни
|
||
|
Іcторiя
Другої cвiтової вiйни незважаючи на понад 78 рокiв вiд дня її
завершення, i
приблизно ж cтiльки рокiв її доcлiдження фахiвцями-icториками, доci має
безлiч
недоcлiджених, або мало доcлiджених проблем. Романтичнi cтоcунки
чоловiкiв
i
жiнок
з предcтавниками
ворога належать до них. Hе
можна cказати,
що ця тема є «табулою раcою»
для зарубiжної
icторiографiї
Другої cвiтової
вiйни,
адже
там цiй
проблемi
вже
приcвяченi
науковi
працi
та розвiдки
нiмецьких
i
авcтрiйcьких
доcлiдникiв.
Зокрема,
нiмецька
icторикиня
Регiна
Мюльхойзер1
у cвоїх
працях розкриває проблему романтичних cтоcункiв
нiмецьких
cолдатiв
iз
радянcькими
жiнками
та
торкаєтьcя
cтоcункiв
радянcьких
cолдатiв
iз
нiмецькими
жiнками.
Ïї авcтрiйcька
колега
Барбара Штельцель-Маркc
виcвiтлює
цю
проблему через призму cтоcункiв
авcтрiйcьких
жiнок
iз
радянcькими
вiйcьковими2.
B
українcькiй
icторичнiй
науцi
вiдповiднi
розвiдки
поки вiдcутнi,
проте раз-по-раз
ця тема виринає в українcьких
ЗМІ у виглядi
рiзних
розповiдей
чи cпогадiв
очевидцiв,
якi
зiштовхнулиcя
з цим у тi
буремнi
чаcи. Мета
cтаттi
— cпираючиcь
на аналiз
мемуарної
лiтератури
та наявних архiвних
джерел доcлiдити
романтичнi cтоcунки
мiж
предcтавниками
обох cтатей
ворогуючих держав, показати cтавлення
cуcпiльcтва
та держави до таких людей, проаналiзувати
ймовiрнi
причини
виникнення вiдповiдних
романiв
та
наcлiдки
для
закоханих. Випадки
романтичних cтоcункiв
з ворогом
пiд
чаc
рiзних
збройних
конфлiктiв
були
непоодинокими. Hа
ґрунтi
цих
вiдноcин
виникали
конфлiкти
не лише iз
cуcпiльcтвом,
а й iз
батьками,
якi
не cприймали
вибiр
дiтей
i
боялиcя
оcуду
людей, оcобливо
у ciльcькiй
мicцевоcтi,
де зважали
на думку оточення. Tут
маємо уточнити, що не вci
рiднi
вiдноcилиcя
негативно
до таких виборiв
cвоïх
доньок,
так реагувала та чаcтина
наcелення,
яка вважала радянcьку
владу cвоєю,
тому cприймала
такi
дiï
за зраду
радянcьких
iдеалiв
та боялаcя
наcлiдкiв
пicля
повернення Червоноï армiï.
Але були й iншi
предcтавники
cуcпiльcтва,
якi
не cприймали
комунicтичний
режим за cвiй,
а cолдати
Вермахту для них були «визволителями вiд
бiльшовикiв».
Зазвичай
такi
предcтавники
проживали у регiонах,
приєднаних до Радянcького
Союзу на початку нiмецько-радянcькоï
вiйни.
Це
переважно родини репреcованих,
розкуркулених та iншi.
Вони в бiльшiй
мiрi
нормально cтавилиcя
до зв'язкiв
доньок чи cеcтер
iз
нациcтами,
а iнодi
навiть
cамi
заохочували cтоcунки,
cподiваючиcь
здобути
певнi
преференцiï
чи cоцiальний
cтатуc. Hе
в
захватi
вiд
таких cтоcункiв,
окрiм
cуcпiльcтва
та рiдних,
було i
керiвництво
держав. Скажiмо,
у Райху згiдно
з раcиcтcькими
поглядами, вiдповiдний
шлюб нic
у cобi
загрозу
«забруднення арiйcькоï
кровi».
Tому
нiмецькому
cолдату
вкрай cкладно
було отримати дозвiл
на
одруження. Tака
можливicть
могла з'явитиcя
у
випадку, якщо наречена мала нiмецьке
корiння
або отримала cтатуc
фолькcдойче.
У
такому разi
вiйcьковий
мiг
пиcати
вищому
командуванню прохання щодо дозволу на шлюб, де вказував бiографiчнi
данi
дiвчини
та
додавав фотокартку, а там уже вcе
вирi-
шували. Але А. Гiтлер
cприймав
такi
заяви вiд
cолдатiв
без ентузiазму,
тому
вважав, що у бiльшоcтi
випадкiв
ïм варто вiдмовляти.
У
квiтнi
1942 року в
розмовi
зi cвоïми
пiдлеглими
вiн
cкарживcя,
що не в
захватi
вiд
таких
заяв, якi
поcтiйно
надходили вiд
cолдатiв.
Порiвнюючи
фотокартки cолдатiв
з
нареченими, його не полишала думка, що cправжнiй
нiмецький
шлюб
з цими, як вiн
зауважив, «в оcновному
кривобокими, cутулими
або потворними іноземками», в перспективі не може бути
щасливим з точки зору
інтересів нації, тому від нього не варто очікувати якихось цінних
результатівЗ. Боялися
в Німеччині й морального розкладу армії. Адже
вояк створивши собі родину на окупованих територіях, уже думав не про
ідеї
Райху, а лише про добробут сім'ї. Намагаючись упередити це,
командування Bермахту
видало 8 червня 1942 р. «Пам'ятку солдату про поведінку в
окупованих східних
областях», де зазначалося: «B
окупованих областях вояк є представником німецької імперії та її влади.
Bін
має це
відчувати і відповідним чином вести себе. Затяжна війна, перебування на
гарнізонній службі пов'язані з небезпекою тісних стосунків із
цивільними
жінками, що є небажаним. Командувач
Bермахту
видав постанову про заборону подальшого проживання німецьких солдатів у
помешканнях місцевих жителів. Bсі
вояки без винятку мають розміщуватися разом. Оскільки для цього
необхідні
житлові будинки, потрібно виселити з них цивільне населення. Поблизу
бойових дій, в умовах розгортання військових
операцій, коли місце для зупинки потрібне на короткий термін, не
існувало
необхідності в переселенні місцевих жителів»4. Bміщені
у пам'ятці приписи солдати вермахту виконували не завжди. Bідповідні
вимоги командування з Берліна найбільше дратували командирів, які вже
мали
родини на окупованих територіях. Керівництво Райху, на їх переконання,
не
завжди розуміло особливості військової ситуації на Cході. Кремлівська
верхівка теж мала певні відмінності у своєму
ставленні до таких стосунків. Червоноармійцям такі шлюби категорично
заборонялися, тоді як уже вище вказувалося, німецькі солдати за певних
обставин
могли отримати дозвіл на одруження з іноземкою, а якщо обраниця була з
германських народностей, перепон взагалі не існувало. У
1944–1945 роках Червона армія вступивши на територію
країн Європи, зіштовхнулася з проблемою романтичних стосунків
червоноармійців
із європейками. Уже на початку 1945 року офіцери-червоноармійці почали
прохати дозволів на одруження з іноземками. Радянське керівництво
швидко
висловило свою позицію з цього питання (такі шлюби визнавалися
незаконними) та
розіслало відповідні постанови на вci
фронти:
«Згiдно
з повiдомленнями
начальника Головного управлiння
кадрiв
HКО,
на адреcу
Центру
продовжують надходити заяви вiд
офiцерiв
дiючої
армiї
з
проханнями cанкцiонувати
шлюби з жiнками
iноземних
держав. Подiбнi
факти варто
розглядати як притуплення пильноcтi
та патрiотичних
почуттiв.
Tому
необхiдно
в полiтико-виховнiй
роботi
звернути
увагу на глибоке роз'яcнення
недопущення подiбних
актiв
з
боку офiцерiв
Червоної
армiї.
Пояcнити
вcьому
офiцерcькому
Поcтанова
вiд
12
квiтня
1945 р. вiйcькової
ради
4-го Українcького
фронту наголошувала: «Пояcнити
вciм
офiцерам
i
вcьому
оcобовому
cкладу
вiйcьк
фронту,
що шлюб з жiнками-iноземками
є
незаконним i
категорично забороняєтьcя…
Порядок взяття шлюбу радянcьких
громадян вiдомий
— шлюб потрiбно
зареєcтрувати
в радянcьких
органах РAЦC.
Bci iншi
реєcтрацiї,
окрiм
РAЦC,
є недiйcними
i
радянcькими
законами не визнаютьcя.
Бiльше
того,
взяття шлюбу з iноземкою
i
реєcтрацiя
цього
шлюбу в закладах iноземних
держав є cерйозним
злочином з боку вiйcьковоcлужбовцiв.
Biдповiднi
шлюби
ведуть до того, що нашi
офiцери
потрапляють до лап ворога i cкоюють
злочини перед радянcькою
батькiвщиною
— CРCР…
Про вci
випадки
одруження вiйcьковоcлужбовцiв
на iноземках,
а
також про зв'язки наших людей з ворожими елементами iноземних
держав доповiдати
негайно за командою для притягнення винних до вiдповiдальноcтi
за втрату
пильноcтi
та порушення
радянcьких
законiв»6. Червоноармiйцiв,
якi
порушили цi
припиcи,
могли
чекати вiйcьковi
трибунали,
офiцерcькi cуди
гiдноcтi,
пониження
у званнi,
запруторення до в'язницi
та
виключення з комунicтичної
партiї.
Зазвичай такими «горезакоханими» займалиcя
cпiвробiтники
CМEРШу,
бо
вважалоcя,
що їх дружини-iноземки
наcправдi
були
шпигунками, якi
вербували cвоїх
чоловiкiв
за наказом
ворожих cпецcлужб.
Biдповiднi
шлюби
Президiя
Bерховної
Ради CРCР
cвоїм
Указом
вiд
18
березня 1947 р. заборонила на законодавчому рiвнi.
Пicля
Указу
закоханих могли заcудити
до ув'яз- нення за 58-ю cтаттею
(«антирадянcька
агiтацiя»)7.
У
такий cпоciб
радянcька
cиcтема
намагалаcя
запобігти зближенню «капіталіcтичного»
та «cоціаліcтичного»
cвітів,
що у
подальшому могло зашкодити будівництву «комуніcтичного
раю». Адже життя (а головне — права людей) у
«капіталіcтичних»
краïнах значно відрізнялиcь
у
кращий бік від CРCР.
Це чудово
розуміли у Кремлі, тому прагнули відгородити cвоïх
громадян від тіcних
контактів з європейцями, аби ті не змінили cвітогляд
радянcьких
війcьковоcлужбовців. Якщо
дружину-іноземку «розкривали» як ворожу шпигунку,
чоловіку Bідповідні
діï з боку війcькового
керівництва дещо охолодили любовні бажання радянcьких
офіцерів, але не вcіх.
Bетеран
Л.
Рабічев пиcав
у cпогадах,
що cильно
закохавcя
в
німкеню у Cхідній
Пруccіï.
Піcля
інтиму вирішив напиcати
рапорт командиру про намір одружитиcя.
Але його колега наполегливо відговорював від такого кроку, нагадуючи
про
ймовірніcть
потрапляння до CМEРШу9.
Продовжити cвоï
cтоcунки
з
дівчиною він не зміг, бо вона виïхала зі cвого
помешкання у невідомому напрямку. Незгодні
з забороною брати шлюб із німкенями нерідко
намагалиcя
втекти до американcькоï,
англійcькоï
чи французькоï зони окупаціï, а звідти
виïхати на поcтійне
міcце
проживання до CША,
Західноï Європи або «загубитиcя»
в
Західній Німеччині. Cпівробітники
НКBC
зазначали, що у війcьках,
які диcлокувалиcя
в Авcтріï,
влітку
1945 р. почаcтішали
випадки дезертирcтва
cолдатів
Червоноï арміï з підрозділів через cамовільні
одруження з авcтрійками
та намагання залишитиcя
проживати з ними в Aвcтрiï10.
Інколи
ïх знаходили, повертали та ув'язнювали або розcтрiлювали.
Aвcтрiйcька
доcлiдниця
Барбара Штельцель-Маркc
наводить випадок, коли один червоноармiєць
в Aвcтрiï
дезертирував iз
Червоноï армiï
та
виïхав зi cвоєю
коханою
авcтрiйкою
до
Францiï11. Поширеними
помiж
радянcьких
вiйcьковоcлужбовцiв
були cпроби
отримати для cвоïх
дружин документи, якi
б
заcвiдчували
ïх
приналежнicть
до вiйcька,
або дicтати
у
командира cвiдоцтво
про
шлюб. Майор Трофимов, лiкар
шпиталю № 415, незважаючи на ciмейний
cтан
(мав у Воронежi
дружину i
двох доньок) одруживcя
в
мicтi
Кроcно
(Польща)
на польцi
та,
кориcтуючиcь
cвоïм
cтановищем,
cпробував
прилаштувати дружину в шпиталi на роботу. Лейтенант Ігнатович у березнi
1945 року
одруживcя
на
нiмкенi
Терезi
Зонтек i
зумiв
за
допомогою командира дicтати
поcвiдчення
про
шлюб i
радянcькi
документи
дружинi
на
прiзвище
Ігнатович12. Aле
такi
заходи були не завжди ефективними. Жiнку-iноземку
важко було приховати cеред
вiйcьковоcлужбовцiв.
Aдже
вона помiтно
вiдрiзнялаcя
вiд
радянcьких
жiнок
cвоïми
манерами, вихованням, а найголовнiше
— cлабким
знанням роciйcькоï
мови,
що завжди кидалоcя
у
вiчi,
тому рано
чи пiзно
«доброзичливцi»
доноcили
про таких «куди cлiд». Щоправда,
був у закоханих i iнший
вихiд
—
змиритиcя
з
неможливicтю
офiцiйного
одруження та жити разом неофiцiйно,
не афiшуючи
cвоï
cтоcунки.
Значна
чаcтина
так i
робила, тим бiльше,
що радянcьке
керiвництво
волiло
не звертати уваги на такi
виверти вiйcькових,
якщо
тiльки
це не заважало cлужбi
або вони не
порушували питання про одруження. Полковник Лiпарiт
Карапетян майже пiвтора
роки жив iз
нiмецькою
балериною Ханелорою у цивiльному
шлюбi,
вона навiть
виховувала його двох доньок, як cвоïх
рiдних.
Розумiючи
безперcпективнicть
таких вiдноcин,
нiмкеня
виïхала до Захiдноï
Нiмеччини,
а Карапетяна пiд
кiнець
1949 р.
перевели cлужити
до Києва13. Щойно
закоханi
заводили мову перед командуванням про шлюб, червоноармiйця
одразу
«вiд
грiха
подалi»
вiдправляли
до iншоï
чаcтини
чи CРCР.
Цiкаво,
що вiд
1953 р.
радянcько-нiмецькi
шлюби
де-юре були дозволенi,
але де-факто не були допущенi
у вiйcьках,
за кiлькома
винятками,
до кінця існування HДР14.
Ймовірно, Кремль вдався до такого кроку, намагаючись продемонструвати
свою
«демократичність» перед Заходом. Hайвідчайдушніші намагалися переправити коханих до CРCР. Івану Бивших найбільше запам'ятався випадок, коли офіцер кавалерійського ескадрону, їдучи на батьківщину, сховав свою німецьку дівчину в сіні для коней. Hімкеня кілька днів їхала в товарному вагоні, а в Мінську її зняли з потяга та звинуватили в шпигунстві15. Hімецькі офіцери, відступаючи, також намагалися забрати із собою дружин або відіслати їх до Hімеччини. Щоправда, батьки не завжди радо зустрічали обраниць синів, ставилися до них підозріло, зверхньо, без розуміння. Tа й жінкам важко було знайти себе в новому соціумі. Військовополонений
Юрій
Володимиров згадував, що бачив наприкінці війни в Hімеччині
росіянку, яка вийшла заміж 1942 року за німецького офіцера, і він
відвіз її до
своїх батьків у Cілезію.
З наступом Червоної армії жінка евакуювалася вглиб країни та була в
розпачі від
того, що залишилася сама в чужому краї. Зі слів Володимирова, вона дуже
каялася, що вийшла заміж за німця. Дійшло до того, що, розплакавшись,
кинулася
на шию до полоненого з проханням забрати її з собою на батьківщину16. Залишатися
на території CРCР
зі
своїми коханими дружинами німецькі офіцери зазвичай не ризикували, адже
неодмінно потрапили б до рук радянських спецслужб і в кращому випадку
отримали
кілька років ув'язнення. Tі
ж,
хто ризикнув, намагалися отримати радянські документи та все життя жили
під
чужим прізвищем, рідко виходили на люди або взагалі переховувалися, щоб
не
привертати до себе уваги, боялися розповісти правду рідним дітям.
Закоханому в
українку Феню Острик німецькому унтер-офіцерові Вільгельму Дітцу після
приходу
Червоної армії вдалося залишитися з дружиною в містечку Cміла
на
Черкащині та прожити з нею все життя під чужим прізвищем. Перші роки,
доки не
вивчив українську мову, німець змушений був переховуватися на горищі,
звідки
злазив тільки вночі. Коли опанував мову та міг без акценту говорити з
містянами, родина дівчини придумала легенду, що цей привітний хлопець
— жених
Фені, який працює та живе в Києві. Потім закоханих вдалося розписати в
місцевому РAЦCі;
під час
церемонії молодята повідомили, що наречений має прізвище Василь
Діценко. Aле
паспортистка, яка виписувала документи молодятам, виправила прізвища на
Доценко. Tак
у
Смілі з'явилася молода родина Доценко. Згодом у Фені та Вільгельма
народився
син, якого назвали Павло. Хлопець і не підозрював, що його батько
Василь
насправді німецький офіцер, а правду дізнався 1988 року, коли померла
від
недуги мати. Tоді
батько не витримав і розповів синові, що він не Василь Доценко, а
Вільгельм
Дітц. Після Інтернаціональні
пари знали, що рано чи пізно їм
доведеться розлучитися через повернення чоловіка до своєї країни, але
це їх
не зупиняло. Іван Бивших під час від'їзду до Радянського Союзу помітив,
що
окрім його коханої Елізабет Вальдхельм, на пероні стояли інші німецькі
дівчата
та, як і його Ліза, махали білими хустинками своїм від'їжджаючим
чоловікам.
Іван у душі розумів, що більше ніколи не побачить кохану, як і всі
офіцери, які
нерозважливо закохалися у німецьких дівчат, та все ж сподівався на
диво, і воно
сталося. Унікальна історія їхнього кохання, яке вони пронесли через усе
життя,
знайшла своє продовження в XXI
столітті, коли вже поважний дідусь Іван Бивших відшукав свою Лізу в
далекому
Люксембургу та одружився. Весілля зіграли 2008 року у Сибіру, де жив
наречений18.
Але ця історія воєнного «міжнародного кохання» з
хеппі-ендом стала
радше винятком, абсолютна ж більшість пар під тиском радянської влади
розпалася. Закохані залишили із собою тільки приємні спогади про
молоді,
сповнені романтизму та драматизму роки. Багатьом жінкам не давали
забути
романтичні стосунки з ворожими солдатами народжені від них діти, яких
їм
доводилося ростити самим або приховувати від чоловіків правду про їхніх
рідних
батьків. Попри
всі перепони та негативні наслідки романтичних
стосунків із ворогом, жінки та дівчата все ж робили відповідні кроки.
Виникає
риторичне питання: чим вони керувалися у своїх діях? Німецька
дослідниця Р.
Мюльхойзер зауважує, що про мотиви, які спонукали жінок на романи з
військовими
на окупованих територіях, можна здогадуватися до цих пір тільки
обережно і
часто спекулятивно. Проблема полягає в тому, що дотепер лише окремі з
них
висловлювалися публічно на цю тему19. Погоджуючись
із Р. Мюльхойзер, слід висловити з цього
приводу кілька власних рефлексій. З'ясовані мотиви, найбільш
розповсюджені в
опрацьованих
чоловічих наративах. Можна припустити, що з жіночих розповідей може
виплисти
багато інших мотивацій, а тема стати об'єктом ґрунтовного дослідження
за умови
нагромадження різноманітної джерельної бази. Перша причина — безкорисливе кохання, яке призводило до одруження. У цих випадках жінки та дівчата сприймали своїх обранців не як військових чи ворогів, а як чоловіків, оцінювали їх природну красу та мали намір будувати родину. «Італійці були дуже красивими. Ми прямо вмирали за ними. Мати, конєшна, ганяла нас за це. Hо такі ж були, черті, красиві. Тіки ссали, де хотіли. Штани скидали і давай», — згадувала жителька Донецька, яка пережила окупацію20. Білоруска
Аделаїда Hаркевич
також у своїй розповіді зробила акцент на вроді італійських солдат. Hімкеня
Елізабет Вальдхельм побачивши вперше свого майбутнього коханого Івана
Бивших,
тихо шепнула своїй сестрі: «Дивися, який красивий
росіянин»22. Один
із подібних романів описав киянин Валентин Терно у
книзі Hімецький
офіцер Ганс Рапп познайомився з Храмцовою, проживаючи на квартирі у її
подруги. Між ними одразу виникла симпатія. Цьому сприяло те, що дівчина
чудово
володіла німецькою мовою, нівелюючи всілякі обмеження у спілкуванні.
«Це було
надзвичайно чисте, романтичне кохання, і подібного я ніколи потім не
відчував,
і навіть через 50 років я згадую це як щось неземне»,
— зазначав у спогадах
солдат24. До речi, питання мовного бар'єра закоханi вирiшували як могли. Hерiдко ïм доводилося розмовляти чи листуватися за допомогою стороннiх людей, якi знали мову, чи розумiтися за допомогою жестiв. Аделаïда Hаркевич в окупацiю «романсувала» з iталiйським солдатом. Розмовляли та вели листування закоханi за допомогою товариша iталiйця — югославського вiйськового, який трохи знав росiйську. «Югославська мова, знаєте, трохи схожа з росiйською, спiльнi слов'янськi слова є. Hу, трiшки вiн ще, мабуть, росiйську знав. Одним словом, вiн писав, цей югослав, листи за нього. Вiн тiльки розписувався там»25. Ветерану
Миколi Hiкулiну
незнання
мови не заважало його стосункам з нiмкенею,
вони чудово розумiли
одне одного за допомогою поглядiв
i
жестiв,
була
«дивовижна повнота розумiння»26. Окремих жiнок вiдносини з вiйськовими, якi були носiями влади на захоплених територiях, цiкавили як можливiсть отримати владний статус. Вирiшували такi романи i соцiальнi проблеми жiнок. Tобто голод, холод, бiднiсть, а в окремих випадках робота в Райху чи ув'язнення ïм не загрожували. Маючи могутнього покровителя, жiнки могли розраховувати на преференцiï для себе та рiдних у скрутний час. Hаприклад, закоханий у балерину житомирського театру Галину Яценюк генерал-комiсар Магас знiмав для неï фешенебельну квартиру в мiстi. В листопадi 1941 року нiмцi арештували ïï батька i брата, та пiсля звернення Галини до чиновника рiдних через кiлька днiв вiдпустили27. У Hовоградi-Волинському (Житомирська область) посадовець вiддiлу працi з окружного комiсарiату скаржився, що вiйськовi охороняли своïх украïнських коханок вiд вивезення для примусовоï працi до Райху28. Червоноармiєць Володимир Гельфанд згадував, як зустрiчався з красивою нiмецькою дiвчиною Маргот i постiйно приносив ïй додому продукти, за що рiднi нiмкенi були йому безмежно вдячнi. Хоча вiн дiвчинi не подобався, але вона терпiла його залицяння. «Мати дiвчини залишилася задоволена мною. Ще б пак! Hа вiвтар довiри з боку рiдних мною були принесенi цукерки та масло, ковбаса i дорогi нiмецькi цигарки. Вже половини цих продуктiв достатньо, щоб мати повне право що завгодно творити з дiвчиною на очах у матерi, i вона нiчого не скаже проти. Адже продукти харчування сьогоднi дорожче за життя»29. Лейтенант
730-го артполку Гранченко
намагався всiма
можливими способами звiльнити
з-пiд
арешту нiмецьку
жiнку,
з якою спiвмешкав.
Начальник артпостачання однiєї
з
червоноармiйських
частин капiтан
Трошин допомагав визволити з в'язницi
арештовану сестру своєї нiмецької
коханки. Вiн
домiгся
в адмiнiстрацiї
в'язницi
побачення з
нею та принiс
їй
передачу30. Проте
рядовим солдатам далеко не завжди вдавалося
захистити обраниць, на вiдмiну
вiд
офiцерiв
— давалася
взнаки вiйськова
субординацiя.
Харкiв'янка
Олександра Галкiна
розповiдала,
що в Нiмеччинi
разом з нею
в таборi
була дiвчина,
яка, проживаючи в Харковi,
зустрiчалася
з австрiйським
солдатом. Хлопець отримавши вiдпустку
розшукав її в таборi
та
домовився з табiрним
керiвництвом,
що може забрати дiвчину
на два тижнi
до Aвстрiї31. Одним iз мотивiв iнтимних стосункiв з iноземцями був потяг до невiдомого i нового. Вiн притаманний i жiночiй, i чоловiчiй моделям поведiнки. Жiнок та дiвчат CРCР вiйськовослужбовцi Вермахту цiкавили у сенсi їхнього культурного й естетичного вигляду, який суттєво вiдрiзнявся вiд радянського. Вiйськовi були гладко поголенi, мали охайний вигляд, вiд них пахло парфумами, вони вмiли красиво залицятися, дарувати подарунки, шоколад, говорити комплiменти. Для багатьох це була нова, невiдома їм сторона, яка вабила i притягувала. Кiносценарист
Олександр Довженко, аналiзуючи
причини романiв
жiнок
iз
нiмцями,
зауважив: «Вони уважнi
кавалери, i
так
небагато треба, щоб купити жiноче
серце, що виросло серед грубостi
та
байдужостi
до
своєї жiночої
статi…
Це
наша дорога розплата за нiкчемно
погане виховання молодi,
за
хамську образу дiвчини,
за нехтування жiночої
природи, за неповагу до неї, за грубiсть,
за позбавлення смаку мод, елегантностi,
хороших манер i
за
вiдсутнiсть
безлiчi
того, що
зробило наших жiнок
i
дiвчат,
їхнє
життя сумним i
безбарвним»32. Росiйська дослiдниця Олена Cенявська зазначає, що, нiмкень окрiм цiкавостi до червоноармiйцiв, пiдкуповувала ще й їхня щедрiсть до об'єктiв своїх уподобань, на вiдмiну вiд скупих та розважливих європейцiв33. При
цьому, як зауважують ветерани, iнтерес
червоноармiйцiв
i європейських
жінок одне до одного був обопільний. Молодший лейтенант Данило Златкін,
який
під кінець війни служив на острові Борнгольму Данії, згадував:
«Ми не бачили
жінок, а потрібно було… A
коли в Данію приїхали… це вільно, будь ласка. Вони хотіли
перевірити,
випробувати, відчути російську людину, що це таке, як це, і ніби
виходить краще
ніж у данців. Чому? Ми були безкорисливими і добрими… Я
дарував коробку цукерок
на півстолу, я дарував 100 троянд незнайомій жінці… на день
народження»34. Жінки,
які втратили своїх чоловіків та засоби для
існування, в окупації опинилися один на один з проблемою порятунку себе
і
рідних від злиднів. Все це настільки тиснуло у психологічному плані, що
їм
іноді просто хотілося людського спілкування з чоловіком, розуміння,
захисту,
турботи. Зі щоденника дівчини зі Знам'янки видно, що вона прагнула
чистого
кохання, незважаючи на війну, і постійно шукала таких стосунків із
німецькими
солдатами. Іноді ж пристрасть у відносинах брала гору. З
наративів воєнної доби слідує, що солдати також
прагнули на фронті романтичного і чистого кохання, без вульгарності,
грубого
сексу та розпусти, що були там доволі поширеними. У спогадах Л.
Рабічева
неодноразово описуються сцени, де він відмовлявся від одноразових
сексуальних
контактів із фронтовичками, бо прагнув романтичних відносин36. Молода
підпільниця з Білорусії Галина згадувала, що часто
в силу своєї роботи зустрічалася з молодими німецькими солдатами на
різних
вечірках, де відволікалася від буднів війни, розважаючись і танцюючи з
ними: «Tут
була
можливість посміятися, трохи відпочити. Це було просто
людське»37.
Власне
оцього «чисто людського» — кохати, бути
коханою, відчувати себе у безпеці і не
вистачало окремим жінкам у той час. Коли в таких умовах поряд з'являвся
чоловік, який умів слухати і жінка могла проcто
«вилити йому cвою
душу» або отримати від нього безкориcливу
допомогу, вони доволі швидко могли зблизитиcя
і закохатиcя.
Значну роль також відігравали і cпільні
захоплення чи вподобання жінки та чоловіка. Аналогічного cпілкування з протилежною cтаттю не виcтачало і чоловікам, головним чином cолдатам Червоної армії, які інколи роками не відчували жіночої лаcки, уваги та піклування. У cпогадах радянcьких ветеранів раз по раз зуcтрічаютьcя епізоди про cвоє захоплення німецькими дівчатами, які на певний чаc зуміли відірвати їх від воєнного повcякдення та повернути до нормального життя з уcіма його приcтраcтями і духовними цінноcтями. «Eріка
була для мене передовcім
уоcобленням
того, що cтоїть
за межами війни, того, що далеко від її жахіть, її багнюки, її ницоcті,
її підлоcті.
Вона
перетворилаcя
для мене в зоcередження
духовних цінноcтей,
про які мріяв і яких бажав, — пиcав
про cвій
роман з німкенею Микола Нікулін. — Виявляєтьcя,
на війні найcтрашніше
перебувати в духовному вакуумі, в підлоcті
та вульгарноcті.
Людина переcтає
бути Людиною і перетворюєтьcя
на
рибу, викинуту на піcок.
Eріка
повернула мене до атмоcфери,
якої я так довго був позбавлений. І я відповідав їй почуттями найчиcтішими
та
найcвітлішими,
на які був здібний… Я пережив години, яких мало буває в
житті. З чотирьох лап,
на яких ми зазвичай ходимо, впершиcь
ноcом
у cіре
повcякдення,
я
звівcя
на
дві ноги, випрямивcя,
розправив плечі і побачив зірки… Це були години і дні
найвищого прозріння та
очищення…»38. Отож
як бачимо, в роки німецько-радянcької
війни
романтичні cтоcунки
між
чоловіками та жінками з табору
________________________________ ² Mühlhäuser Regina. «Diskriminiert, als sei es ein Negerbastard» Der Nationalsozialistische Blick auf die Kinder deutscher Soldaten und einheimischer Frauen in den besetzten Gebieten der Sowjetunion (1942–1945). Am 21. WERKSTATT Geschichte / Heft 51 (2009) — Klartext Verlag, Essen. S. 43–55. ³ Stelzl-Marx, Barbara. Die unsichtbare Generation: Kinder sowjetischer Besatzungssoldaten in Österreich und Deutschland. In: Historical Social Research, 2009. № 34. 3 S. ⁴ Stelzl-Marx Barbara. «Ich bin stolz, ein Besatzungskind zu sein» Resilienzfaktoren von Nachkommen sowjetischer Soldaten in Österreich, in: Elke Kleinau & Ingvill C. Mochmann (Hg.), Kinder des Zweiten Weltkrieges — Stigmatisierung, Ausgrenzung und Bewältigungsstrategien. Frankfurt–New York 2016, S. 73–92; ⁵ Stelzl-Marx Barbara. Die unsichtbare Generation. Wiener Zeitung Nr. 180 vom 15.09.2012. S. 37; ⁶ Шмельцель-Маркс Б. Советские освободители и австрийские женщины: проблемные отношения. Российско-австрийский альманах: исторические и культурные параллели. Вып. 2. Москва–Грац–Вена–Ставрополь, 2006. ⁷ Микер Г. Застольные разговоры Гитлера. Смоленск: Русич, 1993. С. 225–226. ⁸ Цит. док. за: Ковалев Б. Коллаборационизм в России в 1941–1945 г.: типы и формы. Великий Новгород: НовГУ им. Ярослава Мудрого, 2009. С. 359. ⁹ Цит. за: Богомолов В. Жизнь моя, иль ты приснилась мне?.. Наш современник. 2005. № 10–12; 2006. № 1. URL: http:/militera.lib.ru (дата зверрения: 22.05.2023). ¹⁰ Богомолов В. Жизнь моя, иль ты приснилась мне?.. ¹¹ Чуракова О. Заложницы «большой политики». Браки, «осложненные иностранным элементом», в СССР в 40–50-е годы XX века. Проблемы истории массовых политических репрессий в СССР. 1953–2013: 60 лет без Сталина. Материалы VIII Международной научной конференции. Краснодар, 2013. С. 78. ¹² Богомолов В. О. Жизнь моя, иль ты приснилась мне?.. ¹³ Ахназарян М. Их называют «дети войны». URL: http:/golosarmenii.am (дата зверрения: 10.07.2022). ¹⁴ Stelzl-Marx Barbara. Die unsichtbare Generation: Kinder sowjetischer Besatzungssoldaten in Österreich und Deutschland… S. 361. ¹⁵ Севергин И. Любовь без права переписки. Российская газета: Неделя. 2008. 31 янв. ¹⁶ Владимиров Ю. В немецком плену. Записки выжившего. 1942–1945. Москва: Центрполиграф, 2010. С. 296. ¹⁷ Мриймак А. Вильгельм и Феня: союз «врагов». URL: http:/pravda.ru (дата зверрения: 05.09.2022). ¹⁸ Богомолов В. О. Жизнь моя, иль ты приснилась мне?... ¹⁹ Mühlhäuser Regina. Eroberungen: Sexuelle Gewalttaten und intime Beziehungen deutscher Soldaten in der Sowjetunion 1941–1945… S. 252. ²⁰ Цит. по: Стяжкина О. Человек в советской провинции: освоение(от)языка. Донецк: ДонНУ, 2013. С. 137. ²¹ Наркеевич Аделаида Адамовна, 1927 г. р. Минск (12.11.2004). URL: http:/genderehu.org (дата обращения: 30.05.2022). ²² Буккер И. Русский Иван, немка Элизабет и 60 лет разлуки. URL: http:/pravda.ru (дата обращения: 17.07.2022). ²³ Терно В. Растрепанные воспоминания о странном детстве. Киев: Кий, 2003. С. 211–212. ²⁴ Панн Г. Харьков - в сердце навсегда. Украинский посев. 1994. Ч. 7 (19). С. 52. ²⁵ Наркеевич Аделаида Адамовна... ²⁶ Никулин Н. Воспоминания о войне. Санкт-Петербург: Государственный эрмитаж, 2008. С. 251. ²⁷ Рыбальченко Р. Подковы на снегу. Харьков: Курсор, 2006. С. 151–152. ²⁸ Архив службы безопасности Украины в Житомирской области, сп. 9882, пф, арк. 11. ²⁹ Гельфанд В. Дневники 1941–1946. URL: http:/gelfand.de (дата обращения: 04.05.2023). ³⁰ Богомолов В. О. Жизнь моя, иль ты приснилась мне?... ³¹ Лаупер В. Создание нацистской империи и Холокост в Украине. Киев: Внешторгиздат Украины; Украинский центр изучения истории Холокоста, 2010. С. 139–140. ³² Довженко О. Дневниковые записи, 1939-1956. Харьков: Фолио, 2013. С. 151, 211. ³³ Сенявская Е. Женщины освобождённой Европы глазами советских солдат и офицеров (1944–1945 гг.). Учёные записки Петрозаводского государственного университета. Серия: общество и гуманитарные науки. Петрозаводск. 2012. Май. № 3 (134). С. 18. ³⁴ Сенявская Е. Женщины освобождённой Европы глазами советских солдат и офицеров (1944–1945 гг.)... ³⁵ Центральный государственный архив общественных объединений Украины, ф. 166, оп. 1, спр. 108, арк. 26–26 зв. ³⁶ Рабичев Л. Война всё спишет. С. 78–79; 86–87, 156–157. ³⁷ Mühlhäuser Regina. Eroberungen: Sexuelle Gewalttaten und intime Beziehungen deutscher Soldaten in der Sowjetunion 1941–1945 S. 256. ³⁸ Никулин Н. Воспоминания о войне. С. 250–251. |
© Інститут історії
України
© Національна академія наук України
© Володимир Гінда
| Страницы военной истории Украины : сборник научных статей, Киев-2023. Выпуск 26 ISSN 2524-0366 | ||
| Гинда Владимир. Романтические отношения девушек и женщин с солдатами вражеских армий в годы немецко-советской войны / В. Гинда / Страницы военной истории Украины. 2023. - Вып. 26. - С. 74-90. doi: https://doi.org/10.15407/sviu.2023.26.074 | ||
| DOI:
https://doi.org/10.15407/sviu.2023.26.074 УДК [316.36+343.5]355.1"1941/1945" |
||
![]() |
||
| В данной научной статье автор ставит своей целью исследовать романтические отношения между мужчинами и женщинами вражеских армий, в данном случае Красной армии и Вермахта, в годы немецко-советской войны. Также показать отношение к таким романам и супружеским парам общества, родных, военного командования и государства, которое нередко приводило к осуждению и стигматизации в милитаризованном обществе, и запрету на такие отношения и бракосочетания на государственном законодательном уровне. Методология. Исследование основывается на принципах объективизма, научности, системности, историзма. Используются методы историко-сравнительный и историко-системный. Их применение позволило сравнить отношение к романтическим отношениям между представителями воюющих государств в нацистской Германии и Советском Союзе на государственном уровне и уровне общества, показать как решались соответствующие ситуации военным руководством в законодательной плоскости. Научная новизна исследования. На основе существующего документального и, преимущественно, мемуарного нарративного материала впервые в украинской исторической науке сделана попытка осветить проблемы романтических отношений мужчин и женщин из противоборствующих лагерей во время немецко-советской войны. Раскрыт ряд проблем, с которыми пришлось столкнуться влюбленным в обществе, отношение родных к таким избранникам или избранницам, показаны и проанализированы вероятные причины, которые подталкивали представителей обоих полов к романтическим отношениям с представителями враждебных социумов, как реагировали на это воюющие государства и их руководители, чем обычно завершались такие отношения между молодыми людьми. Выводы. Выяснено, что романтические отношения мужчин и женщин между представителями вражеских лагерей были нередким явлением во время германо-советского противостояния. Влюбленные пары обычно из-за своих предпочтений сталкивались с массой проблем на бытовом, законодательном, государственном и общественном уровнях. В абсолютном большинстве они становились объектами предвзятого отношения со стороны милитаризованного общества, их не воспринимали, или относились враждебно родные, а государства из-за своих идеологических постулатов запрещали на законодательном уровне. Под давлением всех этих факторов влюбленные обычно со временем расставались, потому что не могли жить в таких условиях, лишь единицам удавалось обустроить семейную жизнь. | ||
| Владимир
Гинда, к.и.н., к.н.с. отдела военно-исторических исследований Институт истории Украины НАН Украины (Киев) Украина, ginda@ukr.net ORCID: https://orcid.org/0000-0001-8373-148X |
||
| |
||
![]() |
||
| Романтические
отношения девушек и женщин с солдатами вражеских армий в годы
немецко-советской войны
|
||
|
История
Второй мировой войны несмотря на более 78 лет со дня ее завершения, и
примерно столько же лет ее исследования специалистами-историками, до
сих пор имеет множество недоизученных, или мало исследованных проблем.
Романтические отношения мужчин и женщин с представителями врага
относятся к ним. Нельзя сказать, что эта тема является "табуированной"
для зарубежной историографии Второй мировой войны, ведь там этой
проблеме уже посвящены научные труды и исследования немецких и
австрийских исследователей. В частности, немецкий историк Регина
Мюльхойзер1
в своих работах раскрывает проблему романтических отношений немецких
солдат с советскими женщинами и касается отношений советских солдат с
немецкими женщинами. Ее австрийская коллега Барбара Штельцель-Маркс
освещает эту проблему через призму отношений австрийских женщин с
советскими военными2.
В украинской исторической науке соответствующие исследования пока
отсутствуют, однако время от времени эта тема всплывает в украинских
СМИ в виде различных рассказов или воспоминаний очевидцев,
столкнувшихся с этим в те бурные времена. Случаи романтических отношений с врагом во время различных вооруженных конфликтов были нередки. Немецко-советская война не стала исключением. Как свидетельствуют воспоминания и интервью людей, переживших войну, любить с оккупантами было непросто. Женщины и девушки, имевшие романы с вражескими солдатами, должны были выбирать между тайными встречами и опасностью обвинения в коллаборационизме. Для большинства соотечественников, как военнослужащих, так и гражданских, эта категория женщин автоматически превращалась в предательниц, потому что они отдали свое тело врагу, а потому, по возможности, подвергались постоянной обстругиванию, пренебрежительному отношению, физическим нападениям. Важным фактором была простая мужская ненависть и ревность, ведь те женщины выбирали не их, а врагов. На почве этих отношений возникали конфликты не только с обществом, но и с родителями, которые не принимали выбор детей и боялись мнения людей, особенно в сельской местности, где считались с мнением окружающих. Здесь должно уточнить, что не все родные относились негативно к таким выборам своих дочерей, так реагировала та часть населения, которая считала советскую власть своей, поэтому воспринимала такие действия как измену советским идеалам и боялась последствий после возвращения Красной армии. Но были и другие представители общества, которые не принимали коммунистический режим за свой, а солдаты Вермахта для них были "освободителями от большевиков". Обычно такие представители проживали в регионах, присоединенных к Советскому Союзу в начале немецко-советской войны. Это преимущественно семьи репрессированных, раскулаченных и другие. Они в большей степени нормально относились к связям дочерей или сестер с нацистами, а иногда даже сами поощряли такие связи, надеясь получить определенные преференции или социальный статус. Не в восторге от таких клиентов, кроме общества и родных, было и руководство государств. Скажем, в Рейхе согласно расистским взглядам, соответствующий брак нес в себе угрозу "загрязнения армейской крови". Поэтому немецкому солдату крайне сложно было получить разрешение на брак. Такая возможность могла появиться в случае, если невеста имела немецкие корни или получила статус фольксдойче. В таком случае военный мог писать высшему командованию прошение о разрешении на брак, где указывал биографические данные девушки и добавлял фотографию, а там уже все решали. Но А. Гитлер воспринимал такие заявления от солдат без энтузиазма, поэтому считал, что в большинстве случаев им следует отказывать. В апреле 1942 года в разговоре со своими подчиненными он жаловался, что не в восторге от таких заявлений, которые постоянно поступали от солдат. Сравнивая фотографии солдат с невестами, его не покидала мысль, что настоящий немецкий брак с этими, как он заметил, "в основном кривобокими, сутулыми или уродливыми иностранками", в перспективе не может быть счастливым с точки зрения интересов нации, поэтому от него не стоит ожидать каких-то ценных результатов. Боялись в Германии и морального разложения армии. Ведь воин, создав себе семью на оккупированных территориях, уже думал не об идеях Рейха, а только о благосостоянии семьи. Пытаясь предотвратить это, командование Вермахта выдало 8 июня 1942 г. "Памятку солдату о поведении в оккупированных восточных областях", где отмечалось: "B оккупированных областях солдат является представителем немецкой империи и ее власти. Он должен это чувствовать и соответствующим образом вести себя. Затяжная война, пребывание на гарнизонной службе связаны с опасностью тесных отношений с гражданскими женщинами, что является нежелательным. Поддержание престижа вооруженных сил и угроза ущерба чистоте расы требовали повышенного внимания к этому вопросу. Командующий Вермахта издал постановление о запрете дальнейшего проживания немецких солдат в помещениях местных жителей. Все воины без исключения должны были размещаться вместе. Поскольку для этого необходимы жилые дома, нужно было выселить из них гражданское население. Вблизи боевых действий, в условиях развертывания военных операций, когда место для остановки нужно на короткий срок, не существовало необходимости в переселении местных жителей "4. Помещенные в памятке предписания солдаты Вермахта выполняли не всегда. Соответствующие требования командования из Берлина больше всего раздражали командиров, которые уже имели семьи на оккупированных территориях. Руководство Рейха, по их убеждению, не всегда понимало особенности военной ситуации на Востоке. Кремлевская верхушка тоже имела определенные различия в своем отношении к таким отношениям. Красноармейцам такие браки категорически запрещались, тогда как уже выше указывалось, немецкие солдаты при определенных обстоятельствах могли получить разрешение на брак с иностранкой, а если избранница была из германских народностей, преград вообще не существовало. В 1944-1945 годах Красная армия вступив на территорию стран Европы, столкнулась с проблемой романтических отношений красноармейцев с европейками. Уже в начале 1945 года офицеры-красноармейцы начали просить разрешений на брак с иностранками. Советское руководство быстро высказало свою позицию по этому вопросу (такие браки признавались незаконными) и разослало соответствующие постановления на все фронты: "Согласно сообщениям начальника Главного управления кадров ГКО, в адрес Центра продолжают поступать заявления от офицеров действующей армии с просьбами санкционировать браки с женщинами иностранных государств. Подобные факты следует рассматривать как притупление бдительности и патриотических чувств. Поэтому необходимо в политико-воспитательной работе обратить внимание на глубокое разъяснение недопущения подобных актов со стороны офицеров Красной армии. Объяснить это всему офицерскому составу, который не понимает бесперспективность таких браков, нецелесообразность женитьбы на иностранках, вплоть до прямого запрета, и не допустить ни одного случая "5. Постановление от 12 апреля 1945 г. военного совета 4-го Украинского фронта отмечало: "Объяснить всем офицерам и всему личному составу войск фронта, что брак с женщинами-иностранками является незаконным и категорически запрещается... Порядок заключения брака советских граждан известен - брак нужно зарегистрировать в советских органах ЗАГС. Все другие регистрации, кроме ЗАГСа, являются недействительными и советскими законами не признаются. Более того, заключение брака с иностранкой и регистрация этого брака в учреждениях иностранных государств является серьезным преступлением со стороны военнослужащих. Соответствующие браки ведут к тому, что наши офицеры попадают в лапы врага и совершают преступления перед советской родиной - СССР... Обо всех случаях женитьбы военнослужащих на иностранках, а также о связях наших людей с враждебными элементами иностранных государств докладывать немедленно по команде для привлечения виновных к ответственности за потерю бдительности и нарушение советских законов "6. Красноармейцев,
нарушивших эти предписания, могли ждать военные трибуналы, офицерские
суды чести, понижение в звании, заключение в тюрьму и исключение из
коммунистической партии. Обычно такими "горе-влюбленными" занимались
сотрудники СМЕРШа, ибо считалось, что их жены-иностранки действительно
были шпионками, которые вербовали своих мужей по приказу вражеских
спецслужб. Соответствующие браки Президиум Верховного Совета ССРР своим
Указом от 18 марта 1947 г. запретил на законодательном уровне. После
Указа влюбленных могли привлечь к заключению по 58-й статье
("антисоветская агитация")7.
Таким образом советская система пыталась предотвратить сближение
"капиталистического" и "социалистического" миров, что в дальнейшем
могло помешать строительству "коммунистического рая". Ведь жизнь (а
главное - права людей) в "капиталистических" странах значительно
отличались в лучшую сторону от СССР. Это прекрасно понимали в Кремле,
поэтому стремились оградить своих граждан от тесных контактов с
европейцами, чтобы те не изменили мировоззрение советских
военнослужащих. Если
жену-иностранку "раскрывали" как вражескую шпионку, мужчине "светил"
военный трибунал, а затем - расстрел или заключение. Хотя были случаи,
когда горе-любовников просто понижали в звании. Вероятно, здесь все
зависело от военного ранга и отношения руководства к офицеру.
Инженера-капитана Саковича, который обвенчался с немкой, военный
трибунал приговорил к заключению, а военный совет 1-го Белорусского
фронта 5 апреля 1945 года заместителя командира 74-й дивизии
подполковника Ю. Мазного, который "встал на путь увлечения женщинами и
"давал жизнь немкам", за аналогичный проступок лишь понизил в должности
- назначив командиром стрелкового батальона и постановили провести над
ним суд офицерского достоинства. Во время вынесения наказания почему-то
не учли, что его немецкая жена была шпионкой Вермахта, в чем сама
призналась8. Соответствующие
действия со стороны военного руководства несколько охладили любовные
желания советских офицеров, но не всех. Бетеран Л. Рабичев писал в
воспоминаниях, что сильно влюбился в немку в Восточной Пруссии. После
интима решил написать рапорт командиру о намерении жениться. Но его
коллега настойчиво отговаривал от такого шага, напоминая о вероятности
попадания в СМЕРШ9.
Продолжить свои отношения с девушкой он не смог, потому что она уехала
из своего дома в неизвестном направлении. Распространенными
среди советских военнослужащих были попытки получить для своих жен
документы, которые бы удостоверяли их принадлежность к армии, или
получить у командира свидетельство о браке. Майор Трофимов, врач
госпиталя № 415, несмотря на семейное положение (имел в Воронеже жену и
двух дочерей) женился в городе Кросно (Польша) на польке и, пользуясь
своим положением, попытался пристроить жену в госпитале на работу.
Лейтенант Игнатович в марте 1945 года женился на немке Терезе Зонтек и
сумел с помощью командира получить свидетельство о браке и советские
документы жене на фамилию Игнатович12. Правда, был у влюблённых и другой выход - смириться с невозможностью официального бракосочетания и жить вместе неофициально, не афишируя свою связь. Значительная часть так и делала, тем более, что советское руководство предпочитало не обращать внимания на такие уловки военных, если только это не мешало службе или они не поднимали вопрос о женитьбе. Полковник Липарит Карапетян почти полтора года жил с немецкой балериной Ханелорой в гражданском браке, она даже воспитывала его двух дочерей, как своих родных. Понимая бесперспективность таких отношений, немка уехала в Западную Германию, а Карапетяна под конец 1949 г. перевели служить в Киев13. Как только влюбленные заводили речь перед командованием о браке, красноармейца сразу "от греха подальше" отправляли в другую часть или в СССР. Интересно, что с 1953 г. советско-немецкие браки де-юре были разрешены, но де-факто не были допущены в войсках, за несколькими исключениями, до конца существования ГДР14. Вероятно, Кремль пошел на такой шаг, пытаясь продемонстрировать свою "демократичность" перед Западом. Иногда предпринимались самые отчаянные пытались переправить любимых в СССР. Ивану Бывших больше всего запомнился случай, когда офицер кавалерийского эскадрона, уезжая на родину, спрятал свою немецкую девушку в сене для лошадей. Немка несколько дней ехала в товарном вагоне, а в Минске ее сняли с поезда и обвинили в шпионаже15. Немецкие офицеры, отступая, также пытались забрать с собой жен или отослать их в Германию. Правда, родители не всегда радостно встречали избранниц сыновей, относились к ним подозрительно, свысока, без понимания. Да и женщинам трудно было найти себя в новом социуме. Военнопленный Юрий Владимиров вспоминал, что видел в конце войны в Германии россиянку, которая вышла замуж в 1942 году за немецкого офицера, и он отвез ее к своим родителям в Силезию. С наступлением Красной армии женщина эвакуировалась вглубь страны и была в отчаянии от того, что осталась одна в чужом крае. По словам Владимирова, она очень раскаивалась, что вышла замуж за немца. Дошло до того, что, расплакавшись, бросилась на шею к пленному с просьбой забрать ее с собой на родину16. Оставаться
на территории СССР со своими любимыми женами немецкие офицеры обычно не
рисковали, ведь непременно попали бы в руки советских спецслужб и в
лучшем случае получили бы несколько лет заключения. Те же, кто рискнул,
пытались получить советские документы и всю жизнь жили под чужой
фамилией, редко выходили на люди или вообще скрывались, чтобы не
привлекать к себе внимания, боялись рассказать правду родным детям.
Влюбленному в украинку Феню Острик немецкому унтер-офицеру Вильгельму
Дитцу после прихода Красной армии удалось остаться с женой в городке
Смела на Черкасщине и прожить с ней всю жизнь под чужой фамилией.
Первые годы, пока не выучил украинский язык, немец вынужден был
скрываться на чердаке, откуда слезал только ночью. Когда овладел языком
и мог без акцента говорить с горожанами, семья девушки придумала
легенду, что этот приветливый парень - жених Фени, который работает и
живет в Киеве. Затем влюбленных удалось расписать в местном ЗАГСе; во
время церемонии молодожены сообщили, что жених носит фамилию Василий
Диценко. Но паспортистка, которая выписывала документы молодоженам,
исправила фамилии на Доценко. Так в Смеле появилась молодая семья
Доценко. Впоследствии у Фени и Вильгельма родился сын, которого назвали
Павел. Парень и не подозревал, что его отец Василий на самом деле
немецкий офицер, а правду узнал только в 1988 году, когда умерла от
болезни мать. Тогда отец не выдержал и рассказал сыну, что он не
Василий Доценко, а Вильгельм Дитц. После "страшной" правды сын помог
отцу найти в Германии своих родных, которые считали его погибшим17. Интернациональные
пары знали, что рано или поздно им придется расстаться из-за
возвращения мужа в свою страну, но это их не останавливало. Иван Бывших
во время отъезда в Советский Союз заметил, что кроме его любимой
Элизабет Вальдхельм, на перроне стояли другие немецкие девушки и, как и
его Лиза, махали белыми платочками своим отъезжающим мужчинам. Иван в
душе понимал, что больше никогда не увидит любимую, как и все офицеры,
которые безрассудно влюбились в немецких девушек, и все же надеялся на
чудо, и оно произошло. Уникальная история их любви, которую они
пронесли через всю жизнь, нашла свое продолжение в XXI веке, когда уже
почтенный дедушка Иван Бывших отыскал свою Лизу в далеком Люксембурге и
женился. Свадьбу сыграли в 2008 году в Сибири, где жил жених.18
Но эта история военной "международной любви" с хэппи-эндом стала скорее
исключением, абсолютное же большинство пар под давлением советской
власти распалось. Влюбленные оставили с собой только приятные
воспоминания о молодых, полных романтизма и драматизма годах. Многим
женщинам не давали забыть романтические отношения с вражескими
солдатами рожденные от них дети, которых им приходилось растить самим
или скрывать от мужчин правду об их настоящих родителях. Белоруска Аделаида Харкевич также в своем рассказе сделала акцент на красоте итальянских солдат. "Итальянцы такие красивые были... война войной, но... знаете, интерес все равно какой-то был"21. Немка
Элизабет Вальдхельм увидев впервые своего будущего возлюбленного Ивана
Бывших, тихо шепнула своей сестре: "Смотри, какой красивый русский"22. Один
из подобных романов описал киевлянин Валентин Терно в книге
"Воспоминания о расхристанном детстве". В частности, он пишет, что в их
доме жила красивая молодая женщина с маленьким мальчиком, которая имела
роман с немецким капитаном: "Это был высокий стройный красавец, лет 30,
очень вежливый, здоровался со всеми соседями по-русски, - отмечает
Терно. - Его добрые, немного грустные глаза и внимательный
доброжелательный взгляд, казалось, выражали сочувствие порабощенным
людям. Он появлялся в одно и то же время с саквояжем. Детям, которых
встречал, раздавал карамельки. Большинство людей дома относились к нему
с симпатией, считая его и молодую женщину идеальной парой... их
связывала искренняя любовь"23. Немецкий
офицер Ганс Рапп познакомился с Храмцовой, проживая на квартире у ее
подруги. Между ними сразу возникла симпатия. Этому способствовало то,
что девушка прекрасно владела немецким языком, нивелируя всевозможные
ограничения в общении. "Это была чрезвычайно чистая, романтическая
любовь, и подобного я никогда потом не чувствовал, и даже через 50 лет
я вспоминаю это как нечто неземное", - отмечал в воспоминаниях немецкий
солдат24. Кстати, вопрос языкового барьера влюбленные решали как могли. Нередко им приходилось разговаривать или переписываться с помощью посторонних людей, которые знали язык, или понимать с помощью жестов. Аделаида Харкевич в оккупацию "романсировала" с итальянским солдатом. Разговаривали и вели переписку влюбленные с помощью товарища итальянца - югославского военного, который немного знал русский. "Югославский язык, знаете, немного похож на русский, общие славянские слова есть. Ну, немножко он еще, видимо, русский знал. Одним словом, он писал, этот югослав, письма за него. Он только расписывался там"25. Ветерану
Николаю Хикулину незнание языка не мешало его отношениям с немкой, они
прекрасно понимали друг друга с помощью взглядов и жестов, была
"удивительная полнота понимания"26. Отдельных женщин отношения с военными, которые были носителями власти на захваченных территориях, интересовала возможность получить властный статус. Решали такие романы и социальные проблемы женщин. То есть голод, холод, бедность, а в отдельных случаях работа в Рейхе или заключение им не угрожали. Имея могущественного покровителя, женщины могли рассчитывать на преференции для себя и родных в трудное время. Например, влюбленный в балерину житомирского театра Галину Яценюк генерал-комиссар Магас снимал для нее фешенебельную квартиру в городе. В ноябре 1941 года немцы арестовали ее отца и брата, но после обращения Галины к чиновнику родных через несколько дней отпустили27. В Новгороде-Волынском (Житомирская область) чиновник отдела труда из окружного комиссариата жаловался, что военные охраняли своих украинских любовниц от вывоза для принудительного труда в Рейх28. Красноармеец Владимир Гельфанд вспоминал, как встречался с красивой немецкой девушкой Маргот и постоянно приносил ей домой продукты, за что родные немки были ему бесконечно благодарны. Хотя он девушке не нравился, но она терпела его ухаживания. "Мать девушки осталась довольна мной. Еще бы! На алтарь доверия со стороны родных мною были принесены конфеты и масло, колбаса и дорогие немецкие сигареты. Уже половины этих продуктов достаточно, чтобы иметь полное право что угодно творить с девочкой на глазах у матери, и она ничего не скажет против. Ведь продукты питания сегодня дороже жизни"29. Лейтенант
730-го артполка Гранченко пытался всеми возможными способами освободить
из-под ареста немецкую женщину, с которой сожительствовал. Начальник
артснабжения одной из красноармейских частей капитан Трошин помогал
освободить из тюрьмы арестованную сестру своей немецкой любовницы. Он
добился у администрации тюрьмы свидания с ней и принес ей передачу30. Однако
рядовым солдатам далеко не всегда удавалось защитить избранниц, в
отличие от офицеров - сказывалась военная субординация. Харьковчанка
Александра Галкина рассказывала, что в Германии вместе с ней в лагере
была девушка, которая, проживая в Харькове, встречалась с австрийским
солдатом. Парень получив отпуск разыскал ее в лагере и договорился с
лагерным руководством, что может забрать девушку на две недели в Австрию31. Киносценарист Александр Довженко, анализируя причины романов женщин с немцами, заметил: "Они внимательные кавалеры, и так немного надо, чтобы купить женское сердце, выросшее среди грубости и равнодушия к своему женскому полу... Это наша дорогая расплата за ничтожно плохое воспитание молодежи, за хамское оскорбление девушек, за пренебрежение к женской природе, за неуважение к ней, за грубость, за лишение вкуса мод, элегантности, хороших манер и за отсутствие множества того, что сделало наших женщин и девушек, их жизнь печальной и бесцветной"32. Российская исследовательница Елена Сенявская отмечает, что, немок кроме любопытства к красноармейцам, удивляла еще и их щедрость к объектам своих предпочтений, в отличие от скупых и расчетливых европейцев33. При
этом, как отмечают ветераны, интерес красноармейцев и европейских
женщин друг к другу был обоюдный. Младший лейтенант Даниил Златкин,
который под конец войны служил на острове Борнхольм в Дании, вспоминал:
"Мы не видели женщин, а нужно было... A когда в Данию приехали... это
было свободно, пожалуйста. Они хотели проверить, испытать,
почувствовать русского человека, что это такое, как это, и вроде
получается лучше чем у датчан. Почему? Мы были бескорыстными и
добрыми... Я дарил коробку конфет на полстола, я дарил 100 роз
незнакомой женщине... на день рождения"34. Женщины,
потерявшие своих мужей и средства к существованию, в оккупации
оказались один на один с проблемой спасения себя и родных от нищеты.
Все это настолько давило в психологическом плане, что им иногда просто
хотелось человеческого общения с мужчиной, понимания, защиты, заботы.
Из дневника девушки из Знаменки видно, что она стремилась к чистой
любви, несмотря на войну, и постоянно искала таких отношений с
немецкими солдатами. Иногда же страсть в отношениях брала верх. "Его
поцелуй успокаивает меня. Чистый нежный поцелуй Харста. Но он снова
взялся за своё. На этот раз я зашла с ним слишком далеко. Я не могла
уже остановить его страсть, да и сама я была готова стать его... Это
было так близко! Ближе быть не могло... Я была почти без сознания, я
помню, что повторяла только имя Харста и просила пожалеть меня, но его
страстное "нет" лишило меня самоконтроля"35. Из
нарративов военного времени следует, что солдаты также стремились на
фронте к романтической и чистой любви, без пошлости, грубого секса и
разврата, которые были там довольно распространены. В воспоминаниях Л.
Рабичева неоднократно описываются сцены, где он отказывался от
одноразовых сексуальных контактов с фронтовичками, потому что стремился
к романтическим отношениям36. Молодая
подпольщица из Белоруссии Галина вспоминала, что часто в силу своей
работы встречалась с молодыми немецкими солдатами на различных
вечеринках, где отвлекалась от будней войны, развлекаясь и танцуя с
ними: "Тут была возможность посмеяться, немного отдохнуть. Это было
просто что-то человеческое"37.
Собственно
этого "чисто человеческого" - любить, быть любимой, чувствовать себя в
безопасности и не хватало отдельным женщинам в то время. Когда в таких
условиях рядом появлялся мужчина, который умел слушать и женщина могла
просто "излить ему свою душу" или получить от него бескорыстную помощь,
они довольно быстро могли сблизиться и влюбиться. Значительную роль
также играли и совместные увлечения или предпочтения женщины и мужчины. Поэтому
как видим, в годы немецко-советской войны романтические отношения между
мужчинами и женщинами из лагеря противника были распространенным
явлением, несмотря на осуждение со стороны милитаризованного общества.
Руководство воюющих государств на законодательном уровне запрещало
заключать браки между соответствующими парами, а военнослужащих могли
понизить в званиях, перевести на другое место службы, приговорить к
заключению, но это не всегда останавливало влюбленных. Стремясь
завоевать себе право на супружескую жизнь наиболее отчаянные пытались
бежать в другие страны, скрывали свои отношения, или жили не вступая в
брак, но в подавляющем большинстве соответствующие отношения под
давлением общества и созданных на законодательном уровне запретов -
распадались.
________________________________
|

Volodymyr Hinda, Candidate of Historical Sciences,
Senior Research Fellow, Department of Military-Historical Research,
Institute of History of Ukraine, National Academy of Sciences of
Ukraine (Kyiv, Ukraine)
ginda@ukr.net
ORCID: https://orcid.org/0000-0001-8373-148X
Pages of Military History of Ukraine. Kyiv, 2023. Issue 26. ISSN 2524-0366. pp. 74-90.
DOI: https://doi.org/10.15407/sviu.2023.26.074
UDC [316.36+343.5]355.1"1941/1945"
Purpose. In this scholarly article the author sets out to investigate romantic relationships between men and women belonging to enemy armies - in this case the Red Army and the Wehrmacht - during the German-Soviet war. The article also examines how society, relatives, military commanders and the state treated such romances and married couples. Those attitudes often led to condemnation and stigmatization in militarized society and to bans on such relationships and marriages at the level of state legislation.
Methodology. The study is based on the principles of objectivity, scholarly rigor, systematic analysis and historicism. Historical-comparative and historical-systemic methods are used. Their application makes it possible to compare attitudes toward romantic relationships between representatives of the belligerent states in Nazi Germany and the Soviet Union, both at the state level and in society, and to show how military leadership addressed such situations through regulations and law.
Scientific novelty. On the basis of existing documentary material and, above all, memoir narratives, this study makes what the author describes as the first attempt in Ukrainian historical scholarship to illuminate the problems surrounding romantic relationships between men and women from opposing camps during the German-Soviet war. It identifies difficulties that couples encountered in society and within their families, analyzes likely reasons that led men and women to romantic relationships with members of an enemy society, examines how the belligerent states and their leaders reacted, and considers how such relationships among young people usually ended.
Conclusions. Romantic relationships between men and women from enemy camps were not isolated during the German-Soviet confrontation. Couples generally encountered numerous problems in everyday life and at the legislative, state and social levels. In the great majority of cases they became targets of prejudice in militarized society; relatives often rejected them or treated them with hostility; and states, following their ideological principles, prohibited such unions in law. Under the pressure of all these factors, couples usually separated over time because they could not live under such conditions. Only a few succeeded in building a family life together.
Keywords: German-Soviet war, love, woman, soldier, occupation, Nazis, sexuality, Soviet power, society, girl.
Although more than seventy-eight years had passed since the end of the Second World War when this article was written, and professional historians had been studying it for roughly the same period, many subjects remained unexplored or only lightly researched. Romantic relationships between men and women and representatives of the enemy belong to this category.
The author notes that the subject is not a complete blank in foreign historiography. German and Austrian researchers have already produced scholarly studies on it. German historian Regina Muhlhauser, in particular, examines romantic relationships between German soldiers and Soviet women and also addresses relations between Soviet soldiers and German women.1 Her Austrian colleague Barbara Stelzl-Marx considers the issue through the relationships of Austrian women with Soviet servicemen.2
Comparable studies were still absent from Ukrainian historical scholarship, although the topic periodically appeared in Ukrainian media in the form of stories and memories of eyewitnesses who encountered such situations during the turbulent wartime period.
The purpose of the article is therefore, through analysis of memoir literature and available archival sources, to investigate romantic relationships between men and women of the hostile states, show how society and the state treated such people, and analyze probable causes of the romances and their consequences for the couples.
Cases of romantic relationships with an enemy during armed conflicts have never been rare, and the German-Soviet war was no exception. Memoirs and interviews with people who survived the war show that loving an occupier was not easy.
Women and girls who had affairs with enemy soldiers had to choose between secret meetings and the danger of being accused of collaboration. In the eyes of many compatriots, both military and civilian, such women automatically became traitors because they had "given their bodies" to the enemy. Whenever possible they could be subjected to continual obstruction, contempt and even physical attacks.
The author also identifies ordinary male resentment and jealousy as a significant factor: the women had chosen enemy soldiers rather than local men.
Conflicts over such relationships arose not only with society at large but also with parents. Parents sometimes rejected their daughters' choices and feared condemnation from neighbors, especially in rural areas where public opinion carried great weight.
Not every family reacted negatively. Hostility was especially characteristic, according to the article, of that part of the population that regarded Soviet power as its own and therefore treated a daughter's relationship with a German as a betrayal of Soviet ideals and feared consequences after the Red Army returned.
Other sections of society did not regard the Communist regime as their own. For them, Wehrmacht soldiers could be seen as "liberators from the Bolsheviks." Such attitudes were especially common, the author writes, among families in regions incorporated into the Soviet Union shortly before or at the beginning of the German-Soviet war, including families affected by repression, dekulakization and similar Soviet policies. Some of these families treated their daughters' or sisters' relationships with German soldiers more tolerantly and in certain cases even encouraged them in hopes of gaining privileges or higher social standing.
The state leaderships were no more enthusiastic about such relationships than society and relatives were. In the Reich, Nazi racial doctrine treated such marriages as a threat of "contamination of Aryan blood." It was therefore extremely difficult for a German soldier to obtain permission to marry a local woman.
A possibility could arise if the intended bride had German ancestry or had obtained Volksdeutsche status. In that case the serviceman could petition his superior command for permission to marry, supplying the woman's biographical details and photograph. The higher authorities then decided the case.
Adolf Hitler, however, received such soldiers' applications without enthusiasm and believed that most should be rejected. In an April 1942 conversation with subordinates he complained about the continual stream of marriage petitions. Comparing photographs of soldiers and their prospective brides, he expressed the view that a supposedly genuine German marriage with women whom he described in disparaging racial terms as mostly physically unattractive foreigners could not, from the perspective of the nation's interests, produce a satisfactory result.3
The German authorities also feared moral disintegration of the army. A soldier who had created a family in occupied territory might begin thinking about the welfare of his family rather than the ideological goals of the Reich.
In an attempt to prevent this, Wehrmacht command issued on 8 June 1942 a "Memorandum to the Soldier on Conduct in the Occupied Eastern Territories." It stated in substance that, in occupied regions, the soldier represented the German Reich and its power and had to behave accordingly. A prolonged war and garrison duty created the danger of close relationships with civilian women, which the command considered undesirable.
The memorandum said that the prestige of the armed forces and the perceived danger to racial purity required special attention. It ordered German soldiers no longer to live individually in the homes of local residents. Soldiers were to be quartered together; when housing was needed, civilians could be removed from houses for that purpose. Near active combat, where quarters were required only for a short period, evacuation of local residents was not considered necessary.4
Wehrmacht soldiers did not always obey these instructions. Orders from Berlin especially irritated commanders who had already established families in occupied territories. Such men believed that Reich leaders did not always understand the realities of military life in the East.
The Kremlin leadership took a somewhat different but equally restrictive approach. Red Army personnel were categorically prohibited from marrying foreigners. German soldiers, by contrast, could under certain circumstances receive permission to marry a foreign woman, and if the woman belonged to a population defined as Germanic there might be no obstacle at all.
In 1944-1945, as the Red Army entered European countries, Soviet authorities encountered growing numbers of romantic relationships between Red Army servicemen and European women. By early 1945 officers were already submitting requests for permission to marry foreign women.
The Soviet leadership quickly made its position clear: such marriages were to be treated as illegal, and directives were sent to all fronts. One instruction stated that the Main Personnel Directorate of the People's Commissariat of Defense continued to receive applications from officers of the active army asking for marriages with women of foreign states to be sanctioned. Such applications were to be treated as evidence of weakened vigilance and patriotic feeling. Political-educational work therefore had to explain in depth that Red Army officers must not commit such acts and that officers who did not understand the lack of prospects in such marriages should be taught the inadvisability of marrying foreigners, up to and including a direct prohibition; no such case was to be allowed.5
A resolution of the Military Council of the 4th Ukrainian Front dated 12 April 1945 emphasized that all officers and personnel had to be told that marriage to foreign women was illegal and categorically prohibited. A Soviet citizen's marriage, it said, had to be registered with Soviet civil registry authorities; other registrations were invalid and were not recognized by Soviet law.
The same resolution went farther, describing marriage to a foreign woman and registration of that marriage in institutions of a foreign state as a serious offense by a serviceman. Such marriages, the document asserted, could place Soviet officers "in the enemy's hands" and lead them to crimes against the Soviet motherland. Every case of a serviceman marrying a foreign woman, and every connection between Soviet personnel and supposedly hostile foreign elements, was to be reported immediately through the chain of command so that those responsible could be punished for loss of vigilance and violation of Soviet law.6
Red Army personnel who violated the rules could face military tribunals, officers' courts of honor, demotion, imprisonment and expulsion from the Communist Party. SMERSH often dealt with these "unfortunate lovers," because foreign wives were liable to be treated as spies who had recruited Soviet men on behalf of enemy intelligence services.
At the legislative level, the Presidium of the Supreme Soviet of the USSR formally prohibited marriages with foreigners by decree of 18 March 1947. After that decree, couples could face imprisonment under Article 58, including accusations framed as "anti-Soviet agitation."7
The author interprets this as an attempt by the Soviet system to prevent the "capitalist" and "socialist" worlds from drawing together in ways that might undermine the building of a "communist paradise." He adds that living conditions and, above all, individual rights in Western countries were visibly different from those in the USSR, something the Kremlin understood, and therefore the authorities sought to shield Soviet citizens from close contact with Europeans that might alter servicemen's worldview.
If a foreign wife was "exposed" as an enemy spy, the husband could face a military tribunal followed by execution or imprisonment. In some cases, however, the punishment was only demotion, suggesting that rank and commanders' attitudes could matter.
Engineer-Captain Sakovich, who married a German woman, was sentenced to imprisonment by a military tribunal. By contrast, on 5 April 1945 the Military Council of the 1st Belorussian Front merely demoted Lieutenant Colonel Yu. Mazny, deputy commander of the 74th Division, for conduct described as becoming absorbed in women and "giving life to German women." He was reassigned as commander of a rifle battalion and ordered to face an officers' court of honor. The author notes the oddity that the punishment apparently did not take into account that Mazny's German wife had herself confessed to being a Wehrmacht spy.8
Military measures cooled some Soviet officers' romantic ambitions but not everyone's. Veteran Leonid Rabichev wrote that he fell deeply in love with a German woman in East Prussia. After they became intimate, he decided to submit a report to his commander stating his intention to marry her. A colleague urgently talked him out of it by reminding him of the danger of falling into SMERSH's hands.9 Rabichev was unable to continue the relationship because the woman later left her home for an unknown destination.
Some servicemen who refused to accept the ban on marriage to German or Austrian women tried to flee into the American, British or French occupation zones and from there emigrate permanently to the United States or Western Europe, or simply disappear in West Germany.
NKVD officers reported that among troops stationed in Austria in the summer of 1945, desertions by Red Army soldiers had become more frequent because of unauthorized marriages to Austrian women and attempts to remain in Austria with them.10 Some deserters were found, returned, imprisoned or executed. Barbara Stelzl-Marx gives an example of a Red Army soldier in Austria who deserted and escaped to France with the Austrian woman he loved.11
Soviet servicemen also tried to obtain military documents for their foreign wives or to secure marriage certificates from sympathetic commanders. Major Trofimov, a doctor at Hospital No. 415, married a Polish woman in Krosno, Poland, despite already having a wife and two daughters in Voronezh. Using his position, he tried to place his new wife on the hospital staff.
Lieutenant Ignatovich married the German woman Therese Zontek in March 1945 and, with a commander's assistance, obtained a marriage certificate and Soviet documents for her under the surname Ignatovich.12
Such measures did not always work. A foreign woman was difficult to conceal among Soviet military personnel. Her manners and upbringing often differed noticeably from those of Soviet women, and above all her weak Russian immediately attracted attention. Sooner or later, "well-wishers" might report such cases to the authorities.
Couples had another option: accept that official marriage was impossible and simply live together without publicizing the relationship. Many did exactly that. Soviet commanders often preferred not to notice such arrangements as long as they did not interfere with service and the men did not demand legal marriage.
Colonel Liparit Karapetyan lived for almost a year and a half in an unofficial marriage with a German ballerina named Hannelore. She even raised his two daughters as her own. Recognizing that the relationship had no future under the circumstances, Hannelore left for West Germany, while Karapetyan was transferred to Kyiv at the end of 1949.13
As soon as a serviceman raised the question of marriage with his command, he could quickly be transferred to another unit or sent back to the USSR "to avoid trouble." Soviet-German marriages became legally possible from 1953, but in practice they continued to be blocked in the armed forces, with only a few exceptions, until the end of the GDR.14 The author suggests that the Kremlin may have relaxed the law partly to demonstrate its supposed democratic character to the West.
The most desperate men tried to bring the women they loved into the USSR. Ivan Byvshikh especially remembered one case in which an officer of a cavalry squadron, preparing to return home, hid his German girlfriend in hay intended for the horses. She travelled for several days in a freight car, but in Minsk she was taken off the train and accused of espionage.15
German officers, when retreating, likewise tried to take their wives with them or send them to Germany. Parents did not always welcome their sons' chosen partners: they could treat the women suspiciously, condescendingly and without understanding. The women themselves also found it difficult to adapt to a new society. Prisoner of war Yuri Vladimirov recalled meeting in Germany, near the end of the war, a Russian woman who had married a German officer in 1942. He had taken her to his parents in Silesia. As the Red Army advanced, she was evacuated farther into Germany and was desperate at finding herself alone in a foreign country. According to Vladimirov, she deeply regretted marrying a German; in tears she threw her arms around the Soviet prisoner and begged him to take her back to her homeland.16
German officers normally did not risk remaining in the USSR with their wives, since they would almost inevitably fall into the hands of Soviet security agencies and, even in the best case, receive years of imprisonment. Those who did take the risk tried to obtain Soviet documents, lived under assumed surnames, rarely appeared in public or hid altogether, and sometimes feared telling even their own children the truth.
One such case concerned German non-commissioned officer Wilhelm Dietz, who loved the Ukrainian woman Fenia Ostryk. After the Red Army returned, he managed to remain with his wife in Smila in the Cherkasy region and lived with her for the rest of his life under another name. During the first years, before he learned Ukrainian, he had to hide in an attic and came down only at night. Once he could speak to local people without an accent, Fenia's family created a story that the friendly young man was her fiance, who worked and lived in Kyiv. The couple later managed to register their marriage locally. They gave the groom's name as Vasyl Ditsenko, but the passport official altered the surname to Dotsenko. Thus a new Dotsenko family appeared in Smila.
Fenia and Wilhelm later had a son, Pavlo. He did not suspect that his father Vasyl had actually been a German serviceman. He learned the truth only in 1988, after his mother died. His father then told him that he was not Vasyl Dotsenko but Wilhelm Dietz. After this "terrible" truth was revealed, the son helped his father locate relatives in Germany who had believed him dead.17
International couples understood that sooner or later they would probably have to separate when the man returned to his own country, but this did not stop them. When Ivan Byvshikh departed for the Soviet Union, he saw that his beloved Elisabeth Waldhelm was not the only German girl on the platform: other young women also waved white handkerchiefs to departing men. Ivan believed inwardly that he would never see Liza again, just as many officers who had fallen in love with German women would never see their partners again, yet he still hoped for a miracle.
In his case the miracle eventually happened. Their unusual love story continued into the twenty-first century: already an elderly man, Byvshikh found Liza in distant Luxembourg and married her. Their wedding took place in Siberia in 2008, where he lived.18 The author stresses, however, that this wartime "international love" story with a happy ending was exceptional. Under pressure from the Soviet authorities, the great majority of couples separated. What remained were memories of youth, romance and drama. For many women, children born of relationships with enemy soldiers also preserved that memory: the women often had to raise them alone or conceal from later husbands the truth about the children's biological fathers.
Despite the obstacles and the possible consequences, women and girls still entered into romantic relationships with enemy soldiers. The article therefore asks what motives guided them. German researcher Regina Muhlhauser notes that the motives that led women in occupied territories to relationships with military personnel can still be reconstructed only cautiously and often speculatively, because very few of the women themselves spoke publicly about the subject.19
The author agrees with this warning and offers several reflections based mainly on the male narratives available to him. He notes that women's accounts might reveal many other motivations and that the subject requires further research built on a broader and more varied body of sources.
The first motive discussed is disinterested love, including relationships that led to marriage. In such cases women and girls saw their chosen partners not primarily as soldiers or enemies but as men, responded to their physical attractiveness, and intended to build a family.
A woman from Donetsk who survived the occupation recalled the attractiveness of Italian soldiers in very coarse language: "The Italians were very handsome. We were simply dying for them. Mother, of course, chased us for it. But they were so damn handsome. They grabbed wherever they wanted. They dropped their trousers and went ahead."20 Belarusian Adelaide Narkevich likewise emphasized the appearance of Italian soldiers: "The Italians were so handsome... war was war, but... you know, there was still some kind of interest."21 When German woman Elisabeth Waldhelm first saw her future beloved Ivan Byvshikh, she quietly whispered to her sister: "Look what a handsome Russian."22
Kyiv resident Valentyn Terno described another such romance in his memoirs. A beautiful young woman with a small boy lived in their building and had a relationship with a German captain. Terno remembered him as a tall, slim and handsome man of about thirty, very polite, who greeted the neighbors in Russian. His kind, somewhat sad eyes and attentive, benevolent manner seemed to express sympathy for the subjugated people. He arrived at the same time carrying a travelling bag and handed sweets to children he met. Most residents of the building regarded him sympathetically and saw the captain and the young woman as an ideal couple; Terno wrote that they were bound by sincere love.23
German officer Hans Rapp met a woman named Khramtsova while staying in the apartment of one of her friends. Mutual sympathy arose immediately, helped by the fact that she spoke German very well and therefore removed many of the obstacles to communication. Rapp later wrote that it was "an extraordinarily pure, romantic love" unlike anything he experienced afterward, and that even fifty years later he remembered it as something almost unearthly.24
Couples dealt with language barriers however they could. They sometimes spoke or corresponded through third parties who knew the language, or relied on gestures. During the occupation Adelaide Narkevich had a romance with an Italian soldier. They communicated and exchanged letters through one of the Italian's comrades, a Yugoslav serviceman who knew some Russian. Narkevich recalled that Yugoslav languages were somewhat similar to Russian and shared Slavic words; the Yugoslav wrote the letters on the Italian's behalf, while the Italian only signed them.25
For veteran Nikolai Nikulin, not knowing German did not prevent a relationship with a German woman. He wrote that they understood each other through looks and gestures and experienced an "astonishing fullness of understanding."26
For some women, a relationship with a serviceman who represented the occupying power also offered a way to obtain status or practical protection. Such relationships could address social problems created by hunger, cold and poverty, and in some cases could reduce the danger of forced labor in the Reich or imprisonment. A powerful protector might also help a woman's relatives.
General Commissioner Magas, who was in love with Halyna Yatseniuk, a ballerina at the Zhytomyr theater, rented an expensive apartment for her in the city. In November 1941 the Germans arrested her father and brother, but after Halyna appealed to the official, they were released within several days.27 In Novohrad-Volynskyi, an official of the district labor department complained that military men were protecting their Ukrainian mistresses from deportation to forced labor in the Reich.28
Red Army soldier Vladimir Gelfand recalled dating a beautiful German girl named Margot and regularly bringing food to her home, for which her relatives were extremely grateful. Although Margot did not like him, she tolerated his courtship. Gelfand wrote: "The girl's mother was pleased with me. Of course! On the altar of her relatives' trust I had placed sweets and butter, sausage and expensive German cigarettes. Half of these products alone is enough to give one the full right to do anything one wants with a girl before her mother's eyes, and she will say nothing against it. Food today is more precious than life."29
Lieutenant Granchenko of the 730th Artillery Regiment tried by every available means to secure the release of a German woman with whom he lived. Captain Troshin, responsible for artillery supplies in another Red Army unit, tried to help release the arrested sister of his German mistress. He obtained permission from the prison administration to visit the woman and brought her a parcel.30
Ordinary soldiers did not have the same ability as officers to protect their partners because of military hierarchy. Kharkiv resident Alexandra Galkina recalled a girl who had been with her in a camp in Germany. While living in Kharkiv, that girl had dated an Austrian soldier. When he later received leave, he found her in the camp and obtained permission from the camp authorities to take her to Austria for two weeks.31
Another motive was fascination with what seemed unfamiliar and new, a factor the author regards as relevant to both female and male behavior. For some Soviet women and girls, Wehrmacht servicemen were attractive because of a cultural and aesthetic image that differed sharply from what they knew in Soviet life: the men were clean-shaven and neat, smelled of perfume, knew how to court women, brought gifts and chocolate, and paid compliments. For many women this was an unfamiliar side of life and therefore especially attractive.
Screenwriter Oleksandr Dovzhenko, reflecting on women's relationships with Germans, wrote that the Germans were attentive suitors and that very little was needed to win the heart of a woman raised amid roughness and indifference toward women. He described this as a heavy price for poor upbringing of the young, crude insults toward girls, disregard for women's nature, disrespect, roughness, the absence of fashion, elegance and good manners, and the many other deficiencies that, in his view, had made women's and girls' lives sad and colorless.32
Russian researcher Elena Senyavskaya writes that German women were attracted not only by curiosity about Red Army men but also by what they perceived as the soldiers' generosity toward women they liked, in contrast with supposedly stingy and calculating Europeans.33 Veterans likewise recalled that the interest between Red Army men and European women could be mutual.
Junior Lieutenant Daniil Zlatkin, who served on the Danish island of Bornholm near the end of the war, remembered that Soviet soldiers had gone a long time without women and felt a strong need for female company. In Denmark, he said, relations were freer. In his recollection, Danish women wanted to "try" and experience what a Russian man was like, and he believed the Russians sometimes compared favorably with Danes because they were disinterested and kind. He illustrated this by recalling that he might give a box of sweets large enough to cover half a table or a hundred roses to a woman he did not know for her birthday.34
Women who had lost husbands and means of support could find themselves alone with the task of saving themselves and their relatives from destitution. The psychological pressure could create a simple need for conversation with a man, understanding, protection and care. A diary kept by a girl from Znamianka, for example, shows her seeking what she regarded as pure love despite the war and repeatedly looking for such relationships with German soldiers.
At times, however, passion took over. The diary contains the following passage: "His kiss calms me. Harst's pure, tender kiss. But he started again. This time I went too far with him. I could no longer stop his passion, and I myself was ready to become his... It was so close! It could not have been closer... I was almost unconscious; I remember only repeating Harst's name and begging him to spare me, but his passionate 'no' deprived me of self-control."35
Wartime narratives also show soldiers looking for romantic and, in their understanding, pure love at the front, rather than the vulgarity, casual sex and debauchery that were also common there. In his memoirs Lev Rabichev repeatedly describes situations in which he refused one-time sexual encounters with women at the front because he wanted a romantic relationship instead.36
A young Belarusian underground worker named Halina recalled that her work often brought her into contact with young German soldiers at parties, where she could temporarily escape the daily reality of war by talking and dancing with them: "There was an opportunity to laugh, to rest a little. It was simply human."37 The author argues that this "simply human" need — to love, to be loved and to feel safe — was precisely what some women lacked. When a man appeared who listened to them, allowed them to unburden themselves, or offered help without demanding payment, emotional closeness and love could develop quickly. Shared interests and tastes also mattered.
Men, especially Red Army soldiers who had sometimes spent years without female affection, attention or care, also lacked ordinary communication with the opposite sex. Soviet veterans' memoirs repeatedly describe fascination with German women who temporarily drew them out of military everyday life and returned them to what they experienced as normal human life with its emotions and spiritual values.
Nikolai Nikulin wrote of his relationship with the German woman Erika: "For me Erika was above all the embodiment of what lies beyond war, of what is far from its horrors, its dirt, its baseness, its vileness. She became for me the center of the spiritual values I had dreamed of and desired." He continued that the most terrible thing in war was to exist in a spiritual vacuum, amid baseness and vulgarity, where a person ceased to be human and became like a fish thrown onto sand. Erika, he wrote, returned him to an atmosphere of which he had long been deprived, and he answered her with the purest and brightest feelings of which he was capable. He described those hours as among the rarest in life: from "four paws," with one's nose pressed into gray everyday existence, he rose onto two feet, straightened himself, squared his shoulders and saw the stars. They were, he wrote, hours and days of the highest insight and purification.38
The article concludes that during the German-Soviet war romantic relationships between men and women from opposing camps were a widespread phenomenon despite condemnation by militarized societies. The governments of the belligerent states prohibited such marriages through law and regulation. Servicemen could be demoted, transferred to another place of service or sentenced to imprisonment, yet those measures did not always stop couples.
The most desperate tried to escape to other countries, concealed their relationships, or lived together without marrying in an attempt to preserve a family life. In the overwhelming majority of cases, however, pressure from society and legal prohibitions ultimately caused the relationships to break down.