09.05.2019
|
Після
перемоги багато з цих злочинів були розслідувані, а їх винуватці
покарані
 Друга світова війна Друга Світова війна є найбільш кровопролитною в історії людства. 9 травня Радянський Союз вшановував пам'ять загиблих та вітав ветеранів зі святом перемоги. В Україні відзначають День пам'яті та примирення, 8 травня, як і в усій Європі. Проте обидва ці дні вважаються, як дні пам'яті всіх жертв страшної війни.  Зрозуміло, конфлікт таких масштабів не міг не супроводжуватися масовими порушеннями законів і звичаїв ведення війни, до того моменту вже прийнятих на міждержавному рівні. Після перемоги союзників багато з цих злочинів були розслідувані, а їх винуватці покарані. Однак багато чого так і залишилось таємницею, схованою у папках під грифом "цілком таємно". В мережі опублікували знімки, які доводять, що ця війна була не просто кровопролитною, мало хто розумів, які ще звірства відбувались, - пише "gazeta.ua".
Ставлення німців до полонених солдатів та офіцерів Червоної Армії спочатку було іншим, ніж до бійців інших противників. Німеччина пояснювала це тим, що СРСР, на відміну від інших країн, що воювали, не підписав Женевську конвенцію про поводження з військовополоненими від 1929 року. Тому військові не могли розраховувати на гарантії, прописані в документі.  Лейтенант Володимир Гельфанд
Лейтенант Володимир Гельфанд, молодий єврей родом з України, з 1941 року і до кінця війни вів свої записи з незвичайною щирістю. Хоча й і знав, що Радянська влада у той час заборонила ведення будь-яких записів та зйомок. Гельфанд описував у своїх щоденниках відсутність порядку і дисципліни в регулярних військах: мізерний раціон, воші, рутинний антисемітизм і нескінченне злодійство. Солдати постійно крали речі у своїх же, це мі бути і одяг чи взуття, та інші особисті речі.
Одне з найбільш показових оповідань Гельфанда відноситься до 25 квітня 1945 року коли він був уже в Берліні. Там лейтенант вперше в житті сів на велосипед. Він розповів, що коїли військові, які набігали на місто. "Я запитав німкень, де вони живуть, ламаною німецькою, і поцікавився, навіщо вони пішли зі свого будинку, і вони з жахом розповіли про те горе, яке заподіяли їм передовики фронту в першу ніч приходу сюди Червоної Армії. "Вони тікали сюди, - пояснювала красива німкеня, задирали спідницю, - всю ніч, і їх було так багато. Я була дівчиною, - зітхнула вона і заплакала. - Вони мені зіпсували молодість. Серед них були старі, прищаві, і всі лізли на мене. Їх було не менше двадцяти, так, так, - і залилася сльозами ", - переповідав Володимир.  "Вони гвалтували при мені мою дочку, - вставила бідна мати, - вони можуть ще прийти і знову ґвалтувати мою дівчинку. Іноді німецькі жінки вважали, що потрібно знайти одного "вовка", щоб захиститися від нових групових згвалтувань "звірами чоловічої статі".
29 квітня 1945 року в самому кінці війни, американські війська увійшли до Німеччини та почали звільняти концтабори. Одни із таких був концтабір у Дахау неподалік Мюнхена.  Американці
поряд з тілами загиблих полонених
Перед закінченням війни нацисти масово вбивали полонених, а трупи просто залишали всюди.
    Згодом, захоплених у полон німців стратили. У цьому взяли участь і звільнені в'язні.
 Точна кількість убитих досі невідома, але ті цифри, що наводять офіційні документи, просто жахають.
 Американський лейтенант Говард Бюхнер, яки був очевидцем тих подій, пізніше вказав в своїй книзі, що кількість страчених було не менше 560.  |
© znaj.ua
| После
победы многие из этих преступлений были расследованы, а их виновники
наказаны
Вторая Мировая война Вторая Мировая война является самой кровопролитной в истории человечества. 9 мая Советский Союз чествовал память погибших и поздравлял ветеранов с праздником победы. В Украине отмечают День памяти и примирения, 8 мая, как и во всей Европе. Однако оба эти дня считаются как дни памяти всех жертв страшной войны. Разумеется, конфликт таких масштабов не мог не сопровождаться массовыми нарушениями законов и обычаев ведения войны, к тому моменту уже принятых на межгосударственном уровне. После победы союзников многие из этих преступлений были расследованы, а их виновники наказаны. Однако многое так и осталось тайной, спрятанной в папках под грифом "совершенно секретно". В сети опубликовали снимки, которые доказывают, что эта война была не просто кровопролитной, мало кто понимал, какие еще зверства происходили, - пишет " gazeta.ua ".
Отношение немцев к пленным солдатам и офицерам Красной Армии изначально было иным, чем к бойцам других противников. Германия объясняла это тем, что СССР, в отличие от других стран, что воевали, не подписал Женевскую конвенцию об обращении с военнопленными от 1929 года. Поэтому военные не могли рассчитывать на гарантии, прописанные в документе. Лейтенант Владимир Гельфанд
Лейтенант Владимир Гельфанд, молодой еврей родом из Украины, с 1941 года и до конца войны вел свои записи с необыкновенной искренностью. Хотя и знал, что Советская власть в то время запретила ведение каких-либо записей и съемок. Гельфанд описывал в своих дневниках отсутствие порядка и дисциплины в регулярных войсках: скудный рацион, вши, рутинный антисемитизм и бесконечное воровство. Солдаты постоянно воровали вещи у своих же, это могли быть и одежда или обувь, и другие личные вещи.
Один из самых показательных рассказов Гельфанда относится к 25 апреля 1945 года, когда он был уже в Берлине. Там лейтенант впервые в жизни сел на велосипед. Он рассказал, что творили военные, которые набегали на город. "Я спросил немок, где они живут, на ломаном немецком, и поинтересовался, зачем они ушли из своего дома, и они с ужасом рассказали о том горе, которое причинили им передовики фронта в первую ночь прихода сюда Красной Армии. "Они бежали сюда, - объясняла красивая немка, задирали юбку, - всю ночь, и их было так много. Я была девушкой, - вздохнула она и заплакала. - Они мне испортили молодость. Среди них были старые, прыщавые, и все лезли на меня. Их было не меньше двадцати, да, да, - и залилась слезами ", - рассказывал Владимир. "Они насиловали при мне мою дочь, - вставила бедная мать, - они могут еще прийти и снова насиловать мою девочку. Иногда немецкие женщины считали, что нужно найти одного "волка", чтобы защититься от новых групповых изнасилований "зверьем мужского пола".
29 апреля 1945 года в самом конце войны, американские войска вошли в Германию и начали освобождать концлагеря. Один из таких был концлагерь в Дахау неподалеку от Мюнхена. Американцы
рядом с телами погибших пленных
Перед окончанием войны нацисты массово убивали пленных, и просто оставляли трупы повсюду.
Впоследствии,
захваченных в плен немцев, казнили. В этом приняли участие и
освобождены заключенные.
Точное
количество убитых до сих пор неизвестно, но те цифры, которые приводят
официальные документы, просто ужасают.
Американский лейтенант Говард Бюхнер, который был очевидцем тех событий, позже указал в своей книге, что количество казненных было не меньше 560. |
© znaj.ua
UkrainianOn 9 May, the Soviet Union honored the memory of those who had died and congratulated veterans on Victory Day. In Ukraine, as throughout Europe, the Day of Remembrance and Reconciliation is observed on 8 May. Both days are regarded as days of remembrance for all victims of the terrible war.
A conflict on such a scale could hardly avoid mass violations of the laws and customs of war that by then had already been accepted at the international level. After the Allied victory, many of these crimes were investigated and their perpetrators punished. Yet much remained secret, hidden away in files stamped “top secret.”
Photographs were published online showing that the war was not merely bloody; few people realized what other atrocities were taking place, writes gazeta.ua.
The Germans initially treated captured soldiers and officers of the Red Army differently from prisoners belonging to other enemy forces.
Germany justified this by arguing that, unlike the other belligerent countries, the USSR had not signed the 1929 Geneva Convention on the treatment of prisoners of war. Soviet servicemen therefore could not, Germany claimed, rely on the guarantees set out in that document.
Lieutenant Vladimir Gelfand, a young Jew from Ukraine, kept his notes from 1941 until the end of the war with extraordinary candor, even though he knew that the Soviet authorities at the time prohibited keeping such records and taking photographs.
In his diaries Gelfand described the lack of order and discipline in the regular forces: meager rations, lice, routine antisemitism, and endless theft. Soldiers constantly stole from their own comrades—clothing, footwear, and other personal belongings.
One of Gelfand’s most revealing accounts concerns 25 April 1945, when he was already in Berlin. There the lieutenant rode a bicycle for the first time in his life. He described what soldiers entering the city had done.
“I asked the German women where they lived, in broken German, and asked why they had left their home. In horror they told me of the grief the frontline troops had brought them on the first night the Red Army arrived here. ‘They came running here,’ a beautiful German woman explained, lifting her skirt, ‘all night long, and there were so many of them. I was a virgin,’ she sighed and began to cry. ‘They ruined my youth. Some were old, some had pimples, and every one of them forced himself on me. There were no fewer than twenty of them, yes, yes…’ and she burst into tears,” Vladimir recounted.
“They raped my daughter in front of me,” the poor mother added. “They may come again and rape my girl again.”
Sometimes German women believed that they had to find a single “wolf” who would protect them from further gang rapes by “male beasts.”
A soldier escorts a German woman in front of American servicemen.
On 29 April 1945, at the very end of the war, American troops entered Germany and began liberating concentration camps. One of them was Dachau, near Munich.
Americans beside the bodies of dead prisoners.
As the war drew to a close, the Nazis murdered prisoners on a large scale and simply left the corpses lying everywhere.
Later, captured Germans were executed. Liberated prisoners also took part.
The exact number of people killed remains unknown, but the figures cited in official documents are horrifying.
American lieutenant Howard Buechner, who witnessed the events, later wrote in his book that no fewer than 560 people had been executed.
© Znaj.ua
