Гельфанд Владимир. Дневник 1941-1946/Новоархангельський краєзнавчий музей "Володимир Натанович Гельфанд"

Новоархангельський краєзнавчий музей "Володимир Натанович Гельфанд"

	2 березня 2026

	ВОЛОДИМИР НАТАНОВИЧ ГЕЛЬФАНД Серед відомих особистостей, які народилися в Новоархангельську, Володимир Натанович Гельфанд – письменник-мемуарист, учасник Другої світової війни, автор надрукованих щоденників про роки служби в Червоній армії в 1942-1946 роках. Його спогади є першим і єдиним особистим щоденником офіцера Червоної армії, доступним на українській, російській та німецькій мовах. Володимир Гельфанд народився 1 березня 1923 року в Новоархангельську. У 1933 році батьки переїхали до Дніпропетровська. Після восьмого класу Володимир вступив до місцевого індустріального робфаку, де провчився три курси. 6 травня 1942 року був призваний до лав Червоної армії. Проходив навчання в артилерійській школі, отримав звання сержанта. 3 червня 1942 року перебував за власними спогадами на «південному фланзі Харківського фронту», брав участь у бойових діях у районі Сталінграда. У 1943 році після навчання на курсах отримав звання молодшого лейтенанта. Наприкінці серпня 1943 року його направили до 248-ї стрілецької дивізії, де він очолив мінометний взвод. Дана дивізія була двічі повністю знищена і сформована заново. Вона комплектувалась переважно випускниками шкіл молодших командирів та військовослужбовцями з фронтових шпиталів. Підрозділ Гельфанда було направлено на південь від Мелітополя. Восени 1943 року дивізія увійшла до складу 3-го Українського фронту. У січні 1944 року отримав звання лейтенанта. Протягом всього часу – на фронті, у військовому шпиталі та у школі молодших офіцерів – він вів щоденник. У перервах між атаками і бомбардуванням противника, на маршах та під час фортифікаційних робіт і підготовки до наступу, він шукав духовне заняття. Писав вірші і надсилав їх до центральних видань, випускав стінгазети і складав бойові листки. Приймав участь у бойових діях на Дніпрі, його підрозділ форсував Дністер. Новий наступ у південному секторі фронту привів Гельфанда до Бессарабії, восени 1944 року знаходився на сході від Варшави. Наприкінці квітня 1945 року з боями увійшов до Берліну. Його місцем подальшої служби була технічна база постачання при Креммені. Був прикріплений до 2-ї окремої трофейної бригади, де служив до своєї демобілізації. Лейтенант Володимир Гельфанд організовував постачання товарів і матеріалів до радянських частин, супроводжував ці вантажі, відповідав за транспортування та демонтаж реституційного майна. На початку 1946 року його тимчасово призначили керівником виробництва на Кремменському лісопильному заводі. 10 вересня 1946 року Гельфанд залишив Німеччину. Повернувшись до Дніпропетровська, розпочав навчання в університеті. У 1949 році одружився з Бертою Давидівною Койфман, з якою листувався під час війни. Її батьки мешкали в Молотові (Перм). У квітні 1950 року в подружжя народився син Олександр. У 1952 році Володимир закінчив Молотовський університет, працював вчителем історії та російської мови і літератури у технікумі залізничного транспорту. У 1954 році залишив дружину і сина та повернувся до Дніпропетровська, де влаштувався викладачем у міському технікумі. У 1958 році одружився з Беллою Юхимівною Шульман. У цьому шлюбі у них народилося двоє синів. Подружжя багато працювало, але обидва не змогли отримати посаду викладачів у середній школі. «Доки я тут очолюю районний відділ освіти, - сказав один чиновник, - жоден єврей не працюватиме в середній школі». В результаті Белла працювала у дитячому садку, а Володимир усе життя викладав суспільствознавство, історію та політекономію в професійно-технічних училищах. Гельфанд багато читав і постійно писав у місцевій пресі не лише про шкільне життя, а й спогади про своє перебування на фронті. Його здоров’я погіршувалося. У 1974 році помер його батько, у 1982 – мати, а у 1983 році Володимир Натанович Гельфанд помер.

Владимир Натанович Гельфанд

Среди известных уроженцев Новоархангельска — Владимир Натанович Гельфанд, писатель-мемуарист, участник Второй мировой войны. В опубликованных дневниках он описал свою службу в Красной армии в 1942–1946 годах. Его опубликованный дневник — первый и единственный личный дневник офицера Красной армии, доступный на украинском, русском и немецком языках.

Владимир Гельфанд родился 1 марта 1923 года в Новоархангельске. В 1933 году его родители переехали в Днепропетровск. После восьмого класса Владимир поступил на местный индустриальный рабфак, где проучился три года. 6 мая 1942 года его призвали в Красную армию. Он прошёл подготовку в артиллерийском училище и получил звание сержанта. По собственным воспоминаниям, 3 июня 1942 года он находился на «южном фланге Харьковского фронта», а позднее участвовал в боях под Сталинградом.

В 1943 году, окончив курсы, он получил звание младшего лейтенанта. В конце августа 1943 года был направлен в 248-ю стрелковую дивизию, где командовал миномётным взводом. Дивизию дважды полностью разгромили и формировали заново. Её личный состав состоял преимущественно из выпускников училищ младшего командного состава и военнослужащих, выписанных из фронтовых госпиталей. Подразделение Гельфанда отправили к югу от Мелитополя. Осенью 1943 года дивизия вошла в состав 3-го Украинского фронта. В январе 1944 года он получил звание лейтенанта.

Всё это время — на фронте, в военном госпитале и в училище младших офицеров — Гельфанд вёл дневник. В перерывах между вражескими атаками и бомбардировками, во время маршей, строительства укреплений и подготовки к наступлениям он находил время для занятий, важных для него. Писал стихи и отправлял их в центральные издания, выпускал стенгазеты и готовил солдатские бюллетени.

Он участвовал в боях на Днепре, его подразделение форсировало Днестр. Новое наступление на южном участке фронта привело Гельфанда в Бессарабию; осенью 1944 года он находился к востоку от Варшавы. В конце апреля 1945 года с боями вошёл в Берлин. Затем служил на базе технического снабжения неподалёку от Креммена. Он был прикомандирован ко 2-й отдельной трофейной бригаде, где служил до демобилизации.

Лейтенант Владимир Гельфанд организовывал снабжение советских частей товарами и материалами, сопровождал грузы и отвечал за перевозку и демонтаж имущества, подлежавшего реституции. В начале 1946 года его временно назначили начальником производства на лесопильном заводе в Креммене. 10 сентября 1946 года Гельфанд покинул Германию.

Вернувшись в Днепропетровск, он начал учиться в университете. В 1949 году женился на Берте Давидовне Койфман, с которой переписывался во время войны. Её родители жили в Молотове (ныне Пермь). В апреле 1950 года у супругов родился сын Александр. В 1952 году Владимир окончил Молотовский университет и стал преподавать историю, русский язык и литературу в железнодорожном техникуме.

В 1954 году он оставил жену и сына и вернулся в Днепропетровск, где устроился преподавателем в городской техникум. В 1958 году женился на Белле Ефимовне Шульман. У них родилось двое сыновей. Супруги много работали, однако ни одному из них не удалось получить должность учителя в общеобразовательной школе. «Пока я возглавляю районный отдел образования, — сказал один чиновник, — ни один еврей не будет работать в средней школе». В результате Белла работала в детском саду, а Владимир всю жизнь преподавал обществоведение, историю и политэкономию в профессионально-технических училищах.

Гельфанд много читал и постоянно писал для местной прессы — не только о школьной жизни, но и о своих фронтовых воспоминаниях. Его здоровье ухудшалось. В 1974 году умер отец, в 1982-м — мать, а в 1983 году не стало самого Владимира Натановича Гельфанда.