

| Автор: Олександр
Прокопів Дизайнерка: Вікторія Фарбота Дата публікації: 8 Травня 2025 |
||
![]() |
||
1. Почнемо з відомого щоденника Володимира ГельфандаВін провів усе життя в срср і пізніше допоміг захистити цих жінок. Радянським солдатам було заборонено вести щоденники, але Володимир Гельфанд вів записи від 1941 року до кінця війни. Ось що автор пише 25 квітня 1945 року: “Вони тицяли сюди, — пояснювала гарна німкеня, задираючи спідницю, — всю ніч, і їх було так багато. Я була дівчиною, — зітхнула вона і заплакала. — Вони мені зіпсували молодість. Серед них були старі, прищаві, і всі лізли на мене, всі тицяли. Їх було не менше двадцяти, так, так”, — і залилася сльозами. “Вони ґвалтували у моїй присутності мою дочку, — вставила бідна мати, — вони можуть ще прийти і знову ґвалтувати мою дівчинку” — Залишайся тут, — раптом кинулася до мене дівчина, — спатимеш зі мною. Ти можеш робити зі мною все, що захочеш, тільки ти один! Я готова з тобою “фік-фік”, я погоджуюся на все, що ти захочеш, тільки не вони знову!” 2. Михайло КоряковОфіцер, який не повернувся в срср після завершення Другої світової війни, але залишив цікаву автобіографічну повість. Нижче її фрагменти (книга: М. Коряков. “Звільнені душі”): Про мародерство: “В одній танковій дивізії було здійснено перевірку машин: танки виявилися настільки забитими награбованим барахлом, що в них не обернутися, — у разі раптовості екіпажі не змогли б вести бойові дії”. Далі Михайло пише про «звитягу» радянської армії: У Червоній армії навесні 1945 року ходив анекдот: першому ешелону годинники, другому — дівчата, третьому — мотлох. — Нагорі, над стелею, пролунали жіночі крики, плач дітлахів. Схвильований почав я одягатися. Дівчина і старі Вюнш благали мене не ходити туди: уб’ють! Минулої ночі вбили офіцера міської комендатури, який намагався завадити насильству. Усю ніч ми зі страхом слухали крики нещасних жінок, плач дітей і тупіт, тупіт важких солдатських чобіт над головою. (…) я дізнався про страшну річ: за три тижні її зґвалтували в підсумку не менше як 250 осіб! Ґвалтували і фрау Вюнш, навіть на очах чоловіка. Два солдати зґвалтували напівсліпу і висохлу фрау Сімон”. Заради справедливості варто сказати, що грабували і ґвалтували не лише радянські солдати, не залишилися осторонь і союзники. Але саме радянська армія зробила насильство та вбивство мирного населення масовим. Іноземці теж описували мародерствоНаприклад, Британський історик Ентоні Бівор у своїй книжці “Падіння Берліна. 1945” розповідає про ставлення до населення окупованої Німеччини: про те, що колони біженців чавили танками, розстрілювали з повітря, жінки та дівчата були зґвалтовані та залишені вмирати. Ентоні Бівор стверджує, що близько 1,4 мільйона жінок зґвалтували в Померанії, Східній Пруссії та Сілезії. Спогади, озвучені вище, на жаль, лише квіточки – на основі щоденників німкень Берліна був знятий окремий фільм “Берлін 1945” від “Віасат Гісторі”, де таких історій сотні, а за іншими підрахунками – сотні тисяч. Це доводить, що червона армія нікого в Європі не звільняла, вона була таким самим окупантом, як і Третій Рейх. Ось одне свідчення німкені про те як радянські солдати “визволили” 12-річну дівчинку: “У Лігниці, великому місті поблизу Бреслау, було не краще. У тітчиному будинку стояв плач: вмирала онучка. На дивані, в простирадлах, я побачив дівчинку років дванадцяти, з тонким, прозорим обличчям і великими, як у Ленхен, сірими очима. Дівчинку зґвалтував солдат другого ешелону, а через кілька днів у квартиру вдерлися солдати третього ешелону. Дівчинка, вислизнувши в них з рук, побігла крутими сходами і обірвалася, впала”. Ще одне свідчення про злочини “визволителів” є у щоденнику Марти Хілер “Жінка в Берліні”, який теж процитуємо: Про мародерство“(…) до нашого підвалу зайшли ще кілька героїв, які шукали не жінок, а годинник. Пізніше я бачила одного Івана з цілою годинниковою колекцією на обох зап’ястях, з 5-6 штуками, які він вирівнював постійно, підтягував, поправляв із дитячою злодійською радістю”. Проте на цьому не закінчилась оповідь авторки. Більшовики вирішили зґвалтували і її. Далі про те, як “визволяли” авторку щоденника: “Один смикає мене за зап’ястя далі вгору. Тепер інший також смикає, при тім він кладе свою руку мені на горло так, що я не можу більше кричати, більше не хочеться кричати від страху бути задушеною. Обидва рвуть усе на мені, я вже лежу на землі. У кишені моєї куртки щось деренчить. Це мають бути ключі від дому, моя зв’язка ключів. Мене притулили головою до нижньої сходинки сходів у підвалі, я відчуваю по спині мокрі прохолодні струмки. Нагорі бачу в щілині дверей, через які падає невелике світло, одного з чоловіків, який чатує, тоді як інший рве мою спідню білизну і пробирає собі дорогу. Я шукаю навпомацки лівою рукою, доки не знаходжу, нарешті, зв’язку ключів. Твердо схоплюю її пальцями лівою. Правою я захищаюсь, але нічого не допомагає, він просто розірвав підв’язки. Коли я намагаюся підвестися, хитаючись, мене до себе притягує другий, кулаками змушує мене стати на коліна на землю. Тепер чатує інший і шепоче: «Швидко, швидко…».” А ми вже не згадуємо, як “визволителі” ґвалтували слов’янських жінок, які потрапили до Третього Рейху (остарбайтери), та про злочини на “звільнених територіях” України та Польщі. Але яка реакція верхівки? Сталін видав указ, який забороняв мародерство та насилля, але командири замовчували злочини своїх підлеглих, ба більше, і долучалися до них. Історик Ентоні Бівор який досліджував злочини “визволителів” назвав події в Німеччині «найвеличнішим феноменом масового зґвалтування в історії». Масштаби катастрофи Найбільш реальними вважаються цифри у 100 тисяч жінок у Берліні та два мільйони у всій Німеччині. Ці цифри знайдені у медичних записах, що збереглися дуже фрагментарно. У матеріалі BBC наводяться дані про аборти в Берліні. Взагалі, аборти були заборонені, але в післявоєнний період їх ненадовго дозволили, у зв’язку з масовими зґвалтуваннями німецьких жінок. Від червня 1945 до 1946-го тільки в одному районі Берліна було схвалено 995 прохань про аборт. Одна з дівчат округлим дитячим почерком пише, що була зґвалтована вдома у вітальні на очах своїх батьків. На думку деяких істориків, у німецьких жінок, зґвалтованих радянськими солдатами, народилося згодом приблизно 300 тисяч дітей. Підсумки8 травня не є перемогою, а є страшним спадком для світу про який треба пам’ятати та не допустити повторення. Чому ми говоримо про це зараз? Відповідь очевидна. Російська армія під час широкомасштабного вторгнення до України поводиться так само. Взявши за основну ідею та привід для війни міфічне “позбавлення нацизму”, вона продовжує грабувати і ґвалтувати мирне населення. Жертвам російських військових стають не тільки жінки, а й зовсім маленькі діти та люди похилого віку. Сьогодні СБУ перехоплює багато розмов окупантів, з яких ми можемо зрозуміти, що історії повторюються. |
||
| |
© Ukraine History
| Автор: Александр
Прокопов Дизайнер: Виктория Фарбота Дата публикации: 8 мая 2025 |
||
| Деды-насильники,
или миф о «воинах-освободителях». Типичный
российский имперский характер
|
||
![]() |
||
1. Начнем с известного дневника Владимира ГельфандаОн провел всю жизнь в СССР и позже помог защитить этих женщин. Советским солдатам было запрещено вести дневники, но Владимир Гельфанд вел записи с 1941 года до конца войны. Вот что автор пишет 25 апреля 1945 года:«Они тыкали сюда, - объясняла красивая немка, задирая юбку, - всю ночь, и их было так много. Я была девушкой, - вздохнула она и заплакала, - Они мне испортили молодость. Среди них были старые, прыщавые, и все лезли на меня, все тыкали. Их было не меньше двадцати, да, да», - и залилась слезами. «Они насиловали в моем присутствии мою дочь, - вставила бедная мать, - они могут еще прийти и снова насиловать мою девочку» - Оставайся здесь, - вдруг бросилась ко мне девушка, - будешь спать со мной. Ты можешь делать со мной все, что захочешь, только ты один! Я готова с тобой «фик-фик», я соглашаюсь на все, что ты захочешь, только не они снова!» 2. Михаил КоряковОфицер, не вернувшийся в СССР после завершения Второй мировой войны, но оставивший интересную автобиографическую повесть. Ниже ее фрагменты (книга: М. Коряков. «Освобожденные души»):О мародерстве: «В одной танковой дивизии была произведена проверка машин: танки оказались настолько забитыми награбленным барахлом, что в них не обернуться, - в случае внезапности экипажи не смогли бы вести боевые действия». Далее Михаил пишет о «победе» советской армии: В Красной армии весной 1945 года ходил анекдот: первому эшелону часы, второму - девушки, третьему - хлам. - Наверху, над потолком, раздались женские крики, плач ребятишек. Взволнованный начал я одеваться. Девушка и старики Вюнш умоляли меня не ходить туда: убьют! Прошлой ночью убили офицера городской комендатуры, который пытался помешать насилию. Всю ночь мы со страхом слушали крики несчастных женщин, плач детей и топот, топот тяжелых солдатских сапог над головой. (...) я узнал страшную вещь: за три недели ее изнасиловали в итоге не менее 250 человек! Насиловали и фрау Вюнш, даже на глазах мужа. Два солдата изнасиловали полуслепую и высохшую фрау Симон». Справедливости ради стоит сказать, что грабили и насиловали не только советские солдаты, не остались в стороне и союзники. Но именно советская армия сделала насилие и убийство мирного населения массовым. Иностранцы тоже описывали мародерствоНапример, Британский историк Энтони Бивор в своей книге «Падение Берлина. 1945» рассказывает об отношении к населению оккупированной Германии: о том, что колонны беженцев давили танками, расстреливали с воздуха, женщины и девушки были изнасилованы и оставлены умирать. Энтони Бивор утверждает, что около 1,4 миллиона женщин изнасиловали в Померании, Восточной Пруссии и Силезии.Воспоминания, озвученные выше, к сожалению, только цветочки - на основе дневников немок Берлина был снят отдельный фильм «Берлин 1945» от «Виасат Гистори», где таких историй сотни, а по другим подсчетам - сотни тысяч. Это доказывает, что Красная армия никого в Европе не освобождала, она была таким же оккупантом, как и Третий Рейх. Вот одно свидетельство немки о том как советские солдаты «освободили» 12-летнюю девочку: «В Лигнице, большом городе вблизи Бреслау, было не лучше. В тетушкином доме стоял плач: умирала внучка. На диване, в простынях, я увидел девочку лет двенадцати, с тонким, прозрачным лицом и большими, как у Ленхен, серыми глазами. Девочку изнасиловал солдат второго эшелона, а через несколько дней в квартиру ворвались солдаты третьего эшелона. Девочка, выскользнув у них из рук, побежала по крутой лестнице и оборвалась, упала». Еще одно свидетельство о преступлениях «освободителей» есть в дневнике Марты Хилер «Женщина в Берлине», который тоже процитируем: Про мародерство«(...) в наш подвал зашли еще несколько героев, которые искали не женщин, а часы. Позже я видела одного Ивана с целой часовой коллекцией на обоих запястьях, с 5-6 штуками, которые он выравнивал постоянно, подтягивал, поправлял с детской воровской радостью».Однако на этом не закончился рассказ автора. Большевики решили изнасиловать и ее. Далее о том, как «освобождали» автора дневника: «Один дергает меня за запястье дальше вверх. Теперь другой также дергает, при этом он кладет свою руку мне на горло так, что я не могу больше кричать, больше не хочется кричать от страха быть задушенной. Оба рвут все на мне, я уже лежу на земле. В кармане моей куртки что-то дребезжит. Это должны быть ключи от дома, моя связка ключей. Меня прислонили головой к нижней ступеньке лестницы в подвале, я чувствую по спине мокрые прохладные ручьи. Наверху вижу в щели двери, через которую падает небольшой свет, одного из мужчин, который караулит, тогда как другой рвет мое нижнее белье и пробирает себе дорогу. Я ищу на ощупь левой рукой, пока не нахожу, наконец, связку ключей. Твердо схватываю ее пальцами левой руки. Правой я защищаюсь, но ничего не помогает, он просто разорвал связки. Когда я пытаюсь встать, шатаясь, меня к себе притягивает второй, кулаками заставляет меня стать на колени на землю. Теперь подстерегает другой и шепчет: «Быстро, быстро...». А мы уже не вспоминаем, как «освободители» насиловали славянских женщин, попавших в плен в Третий Рейх (остарбайтеры), и о преступлениях на «освобожденных территориях» Украины и Польши. Но какова реакция верхушки? Сталин издал указ, запрещающий мародерство и насилие, но командиры замалчивали преступления своих подчиненных, более того, приобщались к ним. Историк Энтони Бивор который исследовал преступления «освободителей» назвал события в Германии «величайшим феноменом массового изнасилования в истории». Масштабы катастрофы Наиболее реальными считаются цифры в 100 тысяч женщин в Берлине и два миллиона во всей Германии. Эти цифры найдены в медицинских записях, сохранившихся очень фрагментарно. В материале BBC приводятся данные об абортах в Берлине. Вообще, аборты были запрещены, но в послевоенный период их ненадолго разрешили, в связи с массовыми изнасилованиями немецких женщин. С июня 1945 по 1946-й только в одном районе Берлина было одобрено 995 прошений об абортах. Одна из девушек округлым детским почерком пишет, что была изнасилована дома в гостиной на глазах своих родителей.По мнению некоторых историков, у немецких женщин, изнасилованных советскими солдатами, родилось впоследствии примерно 300 тысяч детей. Итоги8 мая не является победой, а является страшным наследием для мира о котором надо помнить и не допустить повторения. Почему мы говорим об этом сейчас? Ответ очевиден. Российская армия во время широкомасштабного вторжения в Украину ведет себя так же. Взяв за основную идею и повод для войны мифическое «избавление от нацизма», она продолжает грабить и насиловать мирное население. Жертвами российских военных становятся не только женщины, но и совсем маленькие дети и старики. Сегодня СБУ перехватывает много телефонных разговоров оккупантов, из которых мы можем понять, что истории повторяются. |
||
| |

Grandfathers-Rapists, or the Myth of the “Liberator Warriors.” A Typical Russian Imperial CharacterAuthor: Oleksandr Prokopiv ![]() “Grandfathers-Rapists, or the Myth of the ‘Liberator Warriors.’ A Typical Russian Imperial Character.” 1. Let us begin with the well-known diary of Vladimir GelfandHe spent his entire life in the USSR and later helped defend these women. Soviet soldiers were forbidden to keep diaries, but Vladimir Gelfand kept notes from 1941 until the end of the war. This is what the author wrote on 25 April 1945: “They stuck it in here,” the pretty German woman explained, lifting her skirt, “all night, and there were so many of them. I was a virgin,” she sighed and burst into tears. “They ruined my youth. There were old men among them, pockmarked men, and everyone climbed onto me, everyone stuck it in. There were at least twenty of them, yes, yes,” and she dissolved into tears. “They raped my daughter in front of me,” the poor mother added. “They may come again and rape my girl again.” “Stay here,” the girl suddenly rushed toward me, “you will sleep with me. You can do anything you want with me, only you alone! I am ready to ‘fik-fik’ with you, I agree to anything you want, only not them again!” 2. Mikhail KoryakovAn officer who did not return to the USSR after the end of the Second World War but left behind an interesting autobiographical narrative. Below are excerpts from it (M. Koryakov, Liberated Souls): On looting: “In one tank division the vehicles were inspected: the tanks turned out to be so crammed with looted junk that there was no room to turn around inside them — in the event of a sudden attack, the crews would not have been able to fight.” Mikhail then writes about the Soviet army’s “valor”: in the Red Army in the spring of 1945 there was a joke — watches for the first echelon, girls for the second, junk for the third. “Upstairs, above the ceiling, women’s screams and children’s crying rang out. Agitated, I began getting dressed. The girl and the elderly Wünschs begged me not to go up there: they would kill me! The previous night an officer of the city commandant’s office had been killed when he tried to stop the violence. All night long we listened in fear to the screams of the unfortunate women, the crying of children, and the pounding, pounding of heavy soldiers’ boots over our heads. “(...) I learned something terrible: over three weeks she had ultimately been raped by no fewer than 250 people! Frau Wünsch had also been raped, even in front of her husband. Two soldiers raped the half-blind, dried-up Frau Simon.” For the sake of fairness, it should be said that Soviet soldiers were not the only ones who looted and raped; the Allies were not entirely uninvolved either. But, according to the article, it was the Soviet army that made violence against and killing of civilians mass phenomena. Foreigners also described the lootingFor example, British historian Antony Beevor, in his book The Fall of Berlin 1945, describes the treatment of the population of occupied Germany: columns of refugees were crushed by tanks and fired upon from the air, while women and girls were raped and left to die. Antony Beevor states that about 1.4 million women were raped in Pomerania, East Prussia and Silesia. The recollections quoted above are, unfortunately, only the beginning, the article says. A separate Viasat History film, Berlin 1945, was made on the basis of the diaries of Berlin women; it contains hundreds of such stories and, by other estimates, the number ran into the hundreds of thousands. The author argues that this proves the Red Army liberated no one in Europe and was an occupier just like the Third Reich. Here is one German woman’s testimony about how Soviet soldiers “liberated” a twelve-year-old girl: “In Legnica, a large city near Breslau, things were no better. There was weeping in my aunt’s house: her granddaughter was dying. On a sofa, in sheets, I saw a girl of about twelve, with a thin, transparent face and large gray eyes like Lenchen’s. “The girl had been raped by a soldier of the second echelon, and a few days later soldiers of the third echelon burst into the apartment. Slipping out of their hands, the girl ran up the steep stairs, lost her footing and fell.” Another testimony about the crimes of the “liberators” is found in Marta Hillers’s diary A Woman in Berlin, which the article also quotes. On looting“(...) several more heroes came into our cellar, looking not for women but for watches. Later I saw one Ivan with an entire watch collection on both wrists, five or six of them, which he constantly aligned, tightened and adjusted with a childlike thief’s delight.” But the author’s account did not end there. The Bolsheviks, the article says, decided to rape her as well. The following is how the diary’s author described being “liberated”: “One of them pulls me farther up by the wrist. Now another one pulls too, while placing his hand on my throat so that I can no longer scream, and I no longer want to scream for fear of being strangled. Both tear at everything on me; I am already lying on the ground. Something rattles in the pocket of my jacket. It must be the house keys, my bunch of keys. They have pressed my head against the lowest step of the cellar stairs; I feel cool wet streams running down my back. “Above, in the crack of the door through which a little light falls, I see one of the men keeping watch while the other tears my underwear and forces his way in. With my left hand I grope around until at last I find the bunch of keys. I clutch it tightly with the fingers of my left hand. “With my right I defend myself, but nothing helps; he simply tore the suspenders. When I try to rise, staggering, the second man pulls me toward him and with his fists forces me down onto my knees on the ground. Now the other keeps watch and whispers: ‘Quickly, quickly…’” The article adds that this does not even address how the “liberators” raped Slavic women who had been taken to the Third Reich as Ostarbeiter, or crimes in the “liberated territories” of Ukraine and Poland. What was the leadership’s reaction? Stalin issued an order prohibiting looting and violence, but commanders concealed crimes committed by their subordinates and, the author says, even took part themselves. Historian Antony Beevor, who studied the crimes of the “liberators,” called the events in Germany “the greatest phenomenon of mass rape in history.” The scale of the catastropheThe figures considered most realistic are 100,000 women in Berlin and two million throughout Germany. These numbers come from medical records that survived only in very fragmentary form. A BBC report cites data on abortions in Berlin. Abortions were generally prohibited, but for a short period after the war they were permitted because of the mass rape of German women. From June 1945 through 1946, in one district of Berlin alone, 995 requests for abortion were approved. One girl, writing in a rounded childlike hand, stated that she had been raped at home in the living room in front of her parents. According to some historians, German women raped by Soviet soldiers later gave birth to approximately 300,000 children. ConclusionsThe article argues that 8 May is not a victory but a terrible legacy for the world, one that must be remembered so that it is not repeated. Why speak about this now? The author’s answer is obvious: the Russian army, during the full-scale invasion of Ukraine, behaves in the same way. Taking the mythical “denazification” as its central idea and pretext for war, it continues to loot and rape civilians. The victims of Russian servicemen are, the article says, not only women but also very young children and elderly people. Today the Security Service of Ukraine intercepts many conversations of occupying troops from which, the author argues, it can be understood that history is repeating itself. Support © Ukraine History |