Зрозуміло, конфлікт таких масштабів не міг не супроводжуватися масовими порушеннями законів і звичаїв ведення війни, до того моменту вже прийнятих на міждержавному рівні. Після перемоги союзників багато з цих злочинів були розслідувані, а їх винуватці покарані. Однак багато чого так і залишилось таємницею, схованою у папках під грифом "цілком таємно".

В мережі опублікували знімки, які доводять, що ця війна була не просто кровопролитною, мало хто розумів, які ще звірства відбувались, - пише "gazeta.ua".    

Ставлення німців до полонених солдатів та офіцерів Червоної Армії спочатку було іншим, ніж до бійців інших противників.

Німеччина пояснювала це тим, що СРСР, на відміну від інших країн, що воювали, не підписав Женевську конвенцію про поводження з військовополоненими від 1929 року. Тому військові не могли розраховувати на гарантії, прописані в документі.

Лейтенант Володимир Гельфанд, молодий єврей родом з України, з 1941 року і до кінця війни вів свої записи з незвичайною щирістю. Хоча й і знав, що Радянська влада у той час заборонила ведення будь-яких записів та зйомок.

Гельфанд описував у своїх щоденниках відсутність порядку і дисципліни в регулярних військах: мізерний раціон, воші, рутинний антисемітизм і нескінченне злодійство. Солдати постійно крали речі у своїх же, це мі бути і одяг чи взуття, та інші особисті речі.

Одне з найбільш показових оповідань Гельфанда відноситься до 25 квітня 1945 року коли він був уже в Берліні. Там лейтенант вперше в житті сів на велосипед. Він розповів, що коїли військові, які набігали на місто.

"Я запитав німкень, де вони живуть, ламаною німецькою, і поцікавився, навіщо вони пішли зі свого будинку, і вони з жахом розповіли про те горе, яке заподіяли їм передовики фронту в першу ніч приходу сюди Червоної Армії. "Вони тікали сюди, - пояснювала красива німкеня, задирали спідницю, - всю ніч, і їх було так багато. Я була дівчиною, - зітхнула вона і заплакала. - Вони мені зіпсували молодість. Серед них були старі, прищаві, і всі лізли на мене. Їх було не менше двадцяти, так, так, - і залилася сльозами ", - переповідав Володимир.

Разумеется, конфликт таких масштабов не мог не сопровождаться массовыми нарушениями законов и обычаев ведения войны, к тому моменту уже принятых на межгосударственном уровне. После победы союзников многие из этих преступлений были расследованы, а их виновники наказаны. Однако многое так и осталось тайной, спрятанной в папках под грифом "совершенно секретно".

В сети опубликовали снимки, которые доказывают, что эта война была не просто кровопролитной, мало кто понимал, какие еще зверства происходили, - пишет " gazeta.ua ".

Отношение немцев к пленным солдатам и офицерам Красной Армии изначально было иным, чем к бойцам других противников.

Германия объясняла это тем, что СССР, в отличие от других стран, что воевали, не подписал Женевскую конвенцию об обращении с военнопленными от 1929 года. Поэтому военные не могли рассчитывать на гарантии, прописанные в документе.

Лейтенант Владимир Гельфанд, молодой еврей родом из Украины, с 1941 года и до конца войны вел свои записи с необыкновенной искренностью. Хотя и знал, что Советская власть в то время запретила ведение каких-либо записей и съемок.

Гельфанд описывал в своих дневниках отсутствие порядка и дисциплины в регулярных войсках: скудный рацион, вши, рутинный антисемитизм и бесконечное воровство. Солдаты постоянно воровали вещи у своих же, это могли быть и одежда или обувь, и другие личные вещи.

Один из самых показательных рассказов Гельфанда относится к 25 апреля 1945 года, когда он был уже в Берлине. Там лейтенант впервые в жизни сел на велосипед. Он рассказал, что творили военные, которые набегали на город.

"Я спросил немок, где они живут, на ломаном немецком, и поинтересовался, зачем они ушли из своего дома, и они с ужасом рассказали о том горе, которое причинили им передовики фронта в первую ночь прихода сюда Красной Армии. "Они тыкали мне сюда, - объясняла красивая немка, задирали юбку, - всю ночь, и их было так много. Я была девушкой, - вздохнула она и заплакала. - Они мне испортили молодость. Среди них были старые, прыщавые, и все лезли на меня. Их было не меньше двадцати, да, да, - и залилась слезами ", - рассказывал Владимир.